Комітет Верховної Ради України

ЗВІТ

про задоволення запитів на отримання інформації

за період з 09.05.2011 по 31.08.2012

Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування і його секретаріат проаналізували свій перший досвід забезпечення виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Так, починаючи з 9 травня 2011 року – дати набрання чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» і станом на 31 серпня 2012 року, до Комітету надійшло 38 запитів на інформацію, з яких 31 було отримано через автоматизовану систему обліку і контролю запитів на інформацію Верховної Ради України (81,5 %), а 7 – безпосередньо на поштову адресу Комітету з наступною його реєстрацією у зазначеній парламентській системі обліку. Водночас за вказаний період Комітет не отримував запитів ні факсом, ні під час особистого прийому громадян, ні електронною поштою, ні по телефону.

Найбільш запитуваною є інформація статистично-довідкового характеру.

Всього надійшло 22 запити відповідного змісту, а це – 57,9 % від загальної кількості отриманих Комітетом запитів на інформацію. Вони стосувалися предмету відання комітету, його складу, структури, довідників народних депутатів України - членів Комітету, кількості засідань, переліку нормативних актів, якими регулюється діяльність комітету. Запитувачі просили надати копії протоколів засідань Комітету, висновків, рішень, рекомендацій, інформацію щодо розгляду звернень юридичних та фізичних осіб, стажування (практики) в Комітеті тощо.

Окрім того, запитувачі також цікавилися інформацією навколо позачергових виборів Охтирського міського голови Сумської області, конфліктними ситуаціями у системі місцевого самоврядування села Софіївська Борщагівка на Київщині, міста Тростянець на Сумщині, наявністю документів щодо всеукраїнського референдуму з питання вступу України в НАТО, про зміну меж села Синєгори на Київщині та міста Берегове у Закарпатті, авторством законопроектів про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру», фінансуванням виборів народних депутатів України, фактом перейменування населеного пункту тощо.

Також надходили запити щодо надання інформації правового характеру (42,1 %): наприклад, щодо стану розгляду та отримання паперового варіанту проектів Законів України “Про державну службу” та “Про козацькі організації”, стану розгляду проекту Закону України «Про всеукраїнський референдум» та пропозицій до нього, копій деяких законів України.

Запити стосувалися з’ясування питання чинності Положення про адміністративні комісії Української РСР, законодавчої основи створення, оформлення, утримання стоянок та парковок автотранспорту в Україні, припинення юридичних осіб публічного права, нормативного регулювання кількості державних службовців на душу населення, питань правового регулювання перейменування населених пунктів, проблематикою підвищення заробітної плати службовців місцевого самоврядування, рівень якої, за інформацією дописувачів, є вкрай низьким, деякими аспектами пенсійного забезпечення державних службовців в Україні, в тому числі наявності надто високих пенсійних виплат на тлі неналежних і недостатніх розмірів пенсій більшості населення України.

У деяких випадках Комітету доводилося надавати роз’яснення, що тексти законопроектів та супровідні матеріали до них (подання, пояснювальна записка та порівняльна таблиця) містять понад 50 аркушів формату А-4, а оскільки задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувачам було запропоновано відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Ініціаторами запитів на інформацію, що надійшли до Комітету, були фізичні особи – 34 запити, а 4 запити надійшло від об’єднань громадян. Таким чином, найактивнішими запитувачами публічної інформації виступають небайдужі до суспільних справ громадяни України.

Разом із тим необхідно відзначити, що Закон не дає можливості хоча б за деякими родовими ознаками ідентифікувати запитувача, якщо тільки він сам про себе не повідомить. Це дозволяє зі сторони запитувача називатися будь-яким, не виключаючи вигаданого іменем, унеможливлює зі сторони розпорядника здійснити елементарне уточнення формулювань запиту на інформацію для з’ясування однозначності розуміння. Тобто виокремити, проаналізувати та узагальнити належність запитувачів до тих чи інших соціальних, професійних, вікових категорій громадян неможливо. Лише одна особа вказала, що вона є здобувачем кафедри державного будівництва Національного Університету «Юридична академія ім. Ярослава Мудрого».

Отримані Комітетом запити на інформацію відповідали вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» і тому жодного разу Комітет не скористався нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації», що передбачають можливість розпорядника відмовити запитувачу у задоволенні його запиту.

Серед вищевказаних запитів на інформацію було два запити, що стосувалися інформації, яка не була отримана або створена в процесі виконання Комітетом і Верховною Радою України своїх обов’язків та якої не було у їх володінні. Зокрема, в одному випадку громадянин обурювався тим, чому в Указі Президента України щодо відзначення почесним званням «Заслужений лікар України» не вказані підстави за що присвоєне звання і це створює умови для службових зловживань, в іншому випадку порушувалося питання, що цілковито належало до сфери компетенції органів місцевого самоврядування. Обидва рази Комітет інформував громадян, що їхні запити надійшли до органу, який не є належним розпорядником інформації і відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вони скеровані для розгляду на адресу належного розпорядника.

Також за звітний період Комітет надав інформацію за запитами громадянина та об’єднання громадян, які відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» були переадресовані Адміністрацією Президента України. Згадані інформаційні запити стосувалися питань перейменування населеного пункту на Київщині та деяких аспектів пенсійного забезпечення державних службовців в Україні.

Окрім цього слід вказати, що у двох випадках Комітет повідомляв заявників, що їхні звернення не відповідають зафіксованому у частині першій статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначенню публічної інформації та відповідно до частини другої статті 2 даного Закону розглядатимуться за процедурою, встановленою Законом України «Про звернення громадян». Дані звернення не відзначені як запити на інформацію, а зареєстровані як звичайні повсякденні звернення громадян. При цьому у відповідях доводилося вказувати мотивацію і аргументи на користь такого висновку, що потребувало додаткових зусиль і робочого часу. Хоча запитувачі, як видається, не знайомилися із відповідним законодавством і навіть не намагалися з’ясувати, у чому полягає відмінність запиту на інформацію і звернення громадянина.

Найбільшу частину інформаційних запитів подано до Комітету у вигляді пропозиції надати публічну інформацію. Є запити, сформульовані як запитання, заяви, скарги.

Найменшого часу для опрацювання порівняно з іншими видами інформації потребує інформація довідково характеру. Опрацювання запитів на правову інформацію потребує більше часу, ніж опрацювання запитів на статистичну інформацію.