Члени Комітету С.Гордієнко, В.Сінченко, С.Подгорний та М.Трайдук внесли до Парламенту проект Закону про внесення змін до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (щодо вдосконалення правового регулювання) (реєстр. №8309).
Метою прийняття законопроекту є покращення правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, усунення дублювання норм законодавчих актів, намагання повернути та зберегти за Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» статус комплексного правового регулятора основних засад побудови і функціонування системи місцевого самоврядування в Україні.
1 липня 2010 року Законом України № 2388-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» було внесено зміни або доповнення до 15 положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, 10 з яких стали містити прямі посилання безпосередньо на Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Слід зазначити, що раніше в Україні базові закони із регулювання правовідносин системи місцевого самоврядування практично не містили конкретних посилань на ті чи інші кодекси чи закони тієї чи іншої галузі законодавства. Це пов’язано з логікою дотримання ключових, вихідних ідей, покладених в основу побудови самоврядної ланки влади. Адже вона наділена компетенцією вирішувати питання місцевого значення якнайширшої, фактично всеохоплюючої тематичної спрямованості в усіх сферах суспільного життя: освіті, культурі, соціальному захисту, будівництві, господарюванні, регулюванні підприємницької діяльності, земельних відносинах і таке інше. Крім того, виконавчим органам сільських, селищних, міських рад держава надала широкі повноваження щодо вирішення питань державного значення, які визначено делегованими. При цьому важливо вказати, що базові закони системи місцевого самоврядування містили рамкові, основоположні норми, котрі стосувалися всіх галузей вітчизняного законодавства. А вже їхня деталізація, розвиток знаходили відображення в положеннях тих чи інших кодексів і законів. У такий спосіб органи місцевого самоврядування на сьогодні виконують та керуються в своїй діяльності нормами щонайменше 800 законів України, не кажучи вже про тисячі підзаконних актів.
Однак Законом України вiд 01.07.2010 № 2388-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність із Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» запроваджено протилежний нормотворчий підхід і норми спеціального закону перенесено безпосередньо в текст Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
При цьому з нормативних новацій, яких раніше не було в системі законодавства, запроваджено лише одну – вона торкається місцевої ініціативи. Всі інші норми, що стосувалися місцевого самоврядування, вже містилися в Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а 10 із 15 змінених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представляють собою прямі посилання на положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Здійснені новації і посилання носять вельми сумнівний характер з огляду на наступні міркування.
По-перше, до статті 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» включено положення про те, що «Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Проте місцева ініціатива – це лише пропозиція членів територіальної громади включити до порядку денного відповідної ради певне питання і в даному випадку не йде мова про проект нормативно-правового акту. Відповідно, сама пропозиція щодо включення питання до порядку денного сесії ради не охоплюється поняттям «регуляторна діяльність», в тому значенні, в якому воно закріплене у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що, в свою чергу, свідчить про доцільність вилучення зі статті 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посилань на вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
По-друге, недоцільною є здійснена деталізація повноважень ради, її виконавчих органів, сільського селищного міського голови в частині здійснення регуляторної діяльності та звітування за таку діяльність (пункти 7, 9 частини першої статті 26, підпункт 1 пункту «б» статті 27, пункт 18-1 частини третьої статті 42, частина шоста статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») оскільки така ж деталізація може бути проведена і по десяткам інших напрямів нормотворчої роботи ради, що є слушним у разі формування муніципального кодексу. Але ж Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» – це не муніципальний кодекс, а базовий закон, положення загального характеру якого деталізуються в сотнях інших законів та підзаконних актів.
На думку членів Комітету, це лише погіршує якість законодавчого регулювання діяльності органів місцевого самоврядування, вступаючи, до речі, в суперечність з приписом самого Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в абзаці дев’ятому частини першої статті 5 якого йдеться про недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти.
Загалом такий підхід до законотворення нівелює значення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» як комплексного регулятора основних засад побудови і функціонування системи місцевого самоврядування – системи органів влади, яка організаційно не належить до державної, формується за народним представництвом шляхом виборів і наділяється власною компетенцією, в межах якої приймає рішення владного характеру та несе за них відповідальність перед територіальними громадами і державою. Наступними кроками, за подібною логікою, має стати перенесення положень багатьох сотень інших законів до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і його перетворення на збірник посилкових норм та путівник по законодавству щодо питань місцевого самоврядування.
Зазначена вище ситуація видається неприпустимою, на що, до речі, вказується також представниками органів місцевого самоврядування та їх асоціацій із всеукраїнським статусом та потребує законодавчого коригування.