У підкомітеті з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування перебуває на вивченні експертний висновок до проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державну службу” (щодо обов'язкового володіння українською мовою посадовими та службовими особами органів державної влади) (реєстр. №1201), підготовлений фахівцями Інституту законодавства Верховної Ради України.

Даний законопроект було внесено на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України М.Головком, О.Осуховським, Ю.Левченком, Ю.Бубликом, А.Іллєнком та О.Марченком з метою забезпечення безумовного виконання конституційної норми про всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, неухильного додержання Конституції України посадовими та службовими особами органів державної влади під час виконання ними службових обов'язків.

Фахівці Інституту звертають увагу, що Конституцією України встановлено вимогу стосовно володіння державною мовою до кандидатів на пост Президента України (частина 2 статті 103), на посаду професійного судді (частина 3 статті 127), на посаду судді Конституційного Суду України (частина 3 статті 148). Таку ж обов'язкову вимогу передбачено щодо членів Уряду (частина 1 статті 7 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”).

Зарубіжний досвід, як вказують науковці, свідчить про високий рівень конституційного та законодавчого захисту державної мови на державній службі. Зокрема, Законом Литовської Республіки про публічну службу від 23.04.2002 року закріплено вимогу про володіння литовською мовою кожною особою, яка призначена на посаду публічного службовця (п. 2 частини 1 статті 9); Законом Латвійської Республіки про державну цивільну службу від 07.09.2000 року передбачено обов'язкову вимогу до кандидатів на посаду публічного службовця – добре володіння латвійською мовою (п. 2 статті 7); володіння естонською мовою є обов'язковою вимогою, що висувається до державного чи муніципального чиновника (частина 1 параграфу 14 Розділу 1 Частини 2 Закону про публічну службу від 25.01.1995 року); відповідні вимоги до володіння державною (офіційною) мовою публічними службовцями передбачено також Законом про публічну службу у Грузії від 31.10.1997 року (стаття 15), Законом про зайнятість на публічній службі у Канаді від 07.11.2003 року (стаття 30).

Разом із тим, у мононаціональних країнах, зокрема, Польщі чи Болгарії, в базових законах про державну службу ця умова не називається.

У своєму висновку фахівці Інституту погодились із необхідністю обов'язкового застосування української мови як мови офіційного спілкування посадовими та службовими особами органів державної влади під час виконання ними службових обов'язків. Водночас, науковці звернули увагу на пропозицію щодо складання іспиту з української мови, оскільки запровадження такої законодавчої новації потребуватиме розроблення критеріїв володіння державною мовою, а також додаткових витрат бюджетних коштів на її реалізацію.