Комітет Верховної Ради України

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про державну службу

 

Цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення професійної, політично неупередженої, ефективної, підзвітної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їх особистих якостях та досягненнях (заслугах).

 

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1.             Державна служба та державний службовець

1. Державна служба – публічна, професійна, політично неупереджена діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій щодо її формування, у тому числі розроблення та експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних публічних, у тому числі адміністративних, послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу.

2. Державний службовець – громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, їх апараті (секретаріаті), органах влади Автономної Республіки Крим (далі – державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з реалізацією завдань та виконанням функцій такого державного органу, його апарату (секретаріату), а також дотримується принципів державної служби.

 

Стаття 2.             Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) безпосередній керівник – найближчий прямий керівник у державних органах, якому підпорядкований державний службовець і який у межах повноважень видає накази (розпорядження, доручення), обов’язкові для виконання;

2) керівник державної служби – посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов’язків якої належать повноваження, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби та роботи інших працівників в цьому органі, а також прийняття рішень про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є державний орган;

3) посада державної служби – визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;

4) професійна компетентність – здатність особи  застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, проявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання певних завдань і обов’язків, навчання, професійного та особистого розвитку;

5) суб’єкт призначення – державний орган або посадова особа, яка відповідно до законодавства наділена повноваженнями від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби та звільняти з цієї посади;

6) наставництво – навчання на робочому місці, яке спрямоване на довгострокове оволодіння і розвиток необхідних для виконання посадових обов’язків професійних знань, умінь і навичок, а також особистих якостей новопризначених державних службовців, і здійснюється у формі консультацій, порад та роз’яснень, які надає закріплений за цією особою наставник.

7) функції з обслуговування - діяльність працівників державного органу, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов'язаних з реалізацією завдань та виконанням функцій, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;

8) професійне навчання – набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації державного службовця для його професійної діяльності;

9) службова дисципліна – неухильне додержання Присяги державного службовця, сумлінне виконання ним службових обов’язків та правил внутрішнього службового розпорядку.

2. Терміни «близькі особи», «безпосереднє підпорядкування», «корупційне правопорушення» у цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання корупції».

 

Стаття 3.             Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює державно-службові і суспільні відносини, що виникають у зв’язку з вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

2. Дія Закону поширюється на посади державної служби:

1) у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Конституційного Суду України, Секретаріаті Вищої ради юстиції, Центральній виборчій комісії, Рахунковій палаті, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах, створених Президентом України;

2) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

3) у міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, державних колегіальних органах, а також їх територіальних органах;

4) у місцевих державних адміністраціях;

5) в апаратах судів та апаратах інших державних органів, які не належать до системи органів виконавчої влади.

3. Дія цього Закону не поширюється на:

1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів;

2) народних депутатів України;

3) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) суддів;

5) працівників прокуратури;

6) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування;

7) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб’єктів господарювання державної форми власності;

8) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;

9) радників, помічників, уповноважених та Прес-секретаря Президента України; працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України та його заступників; працівників патронатних служб Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України; помічників суддів.

 

Стаття 4.             Принципи державної служби

1. Принципами державної служби є:

1) патріотизм – відданість та вірне служіння Українському народові;

2) доброчесність – спрямованість дій державного службовця на захист публічного інтересу та відмова державного службовця від керування приватним інтересом при здійсненні наданих йому повноважень;

3) верховенство права – забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина, як найвищих цінностей відповідно до Конституції України, що визначають зміст і спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

4) законність – обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

5) ефективність – раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики;

6) зорієнтованість на громадян – забезпечення пріоритету потреб та інтересів громадян при виконанні завдань і функцій державного органу;

7) рівний доступ до державної служби – заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень для громадян при вступі на державну службу та її проходженні;

8) професіоналізм – високий рівень володіння питаннями державної служби, компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових обов’язків, постійне підвищення державним службовцем своєї професійної компетентності;

9) політична неупередженість – недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків;

10) прозорість – відкритість інформації про діяльність державного службовця;

11) стабільність – незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів;

12) відповідальність – персональна юридична відповідальність державного службовця за виконання посадових обов’язків.

 

Стаття 5.             Правове регулювання державної служби

1. Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і виданими на підставі та на виконання цього Закону, постановами Верховної Ради України та Указами Президента України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Відносини, що виникають у зв’язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено спеціальним законом.

3. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

 

Стаття 6.             Класифікація посад державної служби

1. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень державних службовців і необхідних для їх виконання кваліфікації, а також професійної компетентності.

2. Встановлюються такі категорії посад державної служби:

1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) – посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державного секретаря міністерства та його заступників, керівників Адміністрації Президента України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України та їх заступників, інші посади керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Голови Рахункової палати та його заступників, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його Представників, Голови та членів Центральної виборчої комісії, Голови та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, керівника Державного управління справами та його заступників, Голови та членів Антимонопольного комітету України, інші посади керівників державної служби у державних органах, які спрямовуються і координуються безпосередньо Кабінетом Міністрів України або окремою особою, що займає політичну посаду, а також їх заступників, керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників, посади керівників самостійних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, апарату Верховної Ради України та їх заступників, посади керівників місцевих державних адміністрацій та їх заступників;

2) категорія «Б» (керівники підрозділів) – посади керівників інших структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України та їх заступників, не віднесені до категорії «А», керівників структурних підрозділів міністерств та інших органів виконавчої влади, їх заступників, а також посади державних службовців – керівників державних органів та посади керівників апаратів (секретаріатів) державних органів, які не віднесені до категорії «А», та їх заступників;

3) категорія «В» – інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» та «Б».

 

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ

 

Стаття 7.             Права державного службовця

1. Державний службовець має право на:

1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших громадян;

2) чітке визначення посадових обов’язків, матеріально-технічне забезпечення їх виконання;

3) належні для високоефективної роботи умови служби;

4) оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності та стажу державної служби;

5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;

6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;

7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків;

8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;

9) участь у діяльності об’єднань громадян та політичних партій, крім входження до складу керівних органів політичних партій; 

10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також негативного висновку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності;

11) захист від незаконного переслідування у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб в порядку, передбаченому статтею 11 цього Закону.

12) користування правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

13) отримання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

 

Стаття 8.             Обов’язки державного службовця

1. Державний службовець зобов’язаний:

1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;

3) не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;

4) з повагою ставитися до державних символів України;

5) користуватися державною та регіональною мовою (мовами) або мовою національних меншин під час виконання посадових обов’язків;

6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань та функцій державних органів;

7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов’язки;

8) виявляти ініціативу і творчість у роботі;

9) виконувати рішення державних органів, накази, розпорядження та доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України;

10) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;

11) запобігати виникненню конфлікту інтересів під час проходження державної служби;

12) постійно підвищувати свою професійну компетентність та удосконалювати організацію службової діяльності;

13) зберігати державну таємницю та персональні дані громадян, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню;

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державної служби в державному органі.

2. У разі виявлення фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб, які стали відомі державному службовцю під час його професійної діяльності або поза її межами, він зобов’язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

Стаття 9.             Підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження, доручення)

1. Державний службовець під час виконання посадових обов’язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов’язки.

2. Державний службовець повинен виконувати законні накази (розпорядження, доручення) від безпосереднього керівника або особи, яка виконує його обов’язки.

3. Наказ (розпорядження, доручення) виданий керівником може бути скасоване ним, а також керівником або державним органом вищого рівня.

4. Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву в законності виданого керівником наказу (розпорядження, доручення) повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов’язаний виконати такий наказ (розпорядження, доручення). Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження, доручення) державний службовець зобов’язаний у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня чи вищий орган. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання такого наказу (розпорядження, доручення), якщо його буде визнано незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження, доручення).

5. Якщо державний службовець виконав наказ, який в подальшому було визнано незаконним у встановленому порядку, не дотримавшись вимог, передбачених частиною п’ятою цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до цього Закону.

6. Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження, доручення) зобов’язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження, доручення) в одноденний строк.

7. Видання та виконання явно злочинного наказу (розпорядження, доручення) тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

 

Стаття 10.         Політична неупередженість

1. Державний службовець повинен неупереджено виконувати законні накази (розпорядження, доручення) керівників незалежно від їх партійної приналежності та своїх політичних переконань.

2. Державний службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або  бездіяльність, що будь-яким способом можуть засвідчувати його особливе ставлення до певних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та захисту прав і свобод інших людей.

3. Державний службовець не має права:

1) входити до складу керівних органів політичних партій;

2) проводити чи брати участь у передвиборній агітації за інших кандидатів, партій – суб’єктів виборчого процесу;

3) суміщати роботу на посаді державної служби з обов’язками народного депутата України або депутата місцевої ради;

4) залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інші категорії населення до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовані політичними партіями;

5) у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище у цілях політичних партій.

4. У разі висування та реєстрації державного службовця кандидатом у депутати Центральною виборчою комісією, виборчими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він зобов’язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівника державної служби.

Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі.. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення державним службовцем про участь у виборах до органу державної влади або органу місцевого самоврядування кандидатом і до дня  завершення виборчого процесу, відповідно до виборчого законодавства.

5. Державний службовець не має права організовувати і брати участь у страйках та агітації (крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті).

 

Стаття 11.         Захист права на державну службу

1. У разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у реалізації таких прав державний службовець може подати керівнику державної служби відповідну заяву із обґрунтуванням суті порушення його прав або перешкод у їх реалізації.

2. Керівник державної служби за заявою державного службовця може створити комісію у складі не менше трьох осіб для перевірки викладених у заяві фактів.

Вмотивована відповідь (рішення) надається заявнику керівником державної служби за висновком комісії у письмовій формі не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв державних службовців несе керівник державної служби.

3. У разі неотримання в установлений строк обґрунтованої відповіді на заяву або незгоди з рішенням державного органу, заявник звертається до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіального органу для встановлення факту порушення законодавства України, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

4. За результатами розгляду заяви, центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган надає заявнику вмотивовану відповідь у термін не пізніше 20 робочих днів з дня отримання заяви та в разі встановлення факту порушення подає державному органу обов’язкову для виконання вимогу щодо скасування рішення або усунення відповідних порушень, які суперечать законодавству.

5. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за фактом порушення ініціює та проводить службове розслідування в порядку, встановленому законодавством, з метою виявлення винних посадових осіб, а також забезпечення безумовного поновлення прав державного службовця та усунення перешкод у їх реалізації (у разі прийняття таких рішень).

6. Заявник має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності державних органів, посадових і службових осіб щодо перешкод у реалізації прав, наданих йому цим Законом.

 

РОЗДІЛ III. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ

 

Стаття 12.  Система управління державною службою

1. Система управління державною службою включає:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби та його територіальні органи;

3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;

4) керівників державної служби;

5) служби управління персоналом.

 

Стаття 13.         Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби

1. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, забезпечує функціональне управління державною службою в державних органах.

Контроль за додержанням у державному органі цього Закону та інших актів законодавства про державну службу здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та його територіальними органами у межах відповідних повноважень.

2. Керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України в порядку, передбаченому для призначення на посади категорії «А».

Керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, призначається на посаду строком на п’ять років з правом повторного призначення на ще один термін.

3. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби та його територіальні органи, є відповідальними за виконання завдань і здійснення повноважень щодо:

1) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державної служби;

2) проведення функціонального обстеження органів виконавчої влади та внесення пропозицій Кабінету Міністрів України щодо оптимізації їх повноважень і функцій;

3) погодження положень про державні органи, їх структури та граничної чисельності державних службовців центральних органів виконавчої влади;

4) розробки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

5) видання у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, надання роз’яснень з питань застосування законодавства про державну службу;

6) здійснення контролю за додержанням визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;

7) забезпечення визначення потреб у професійному навчанні державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів;

8) формування пропозицій до обсягів державного замовлення на  професійне навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування для державних потреб на основі їх професійних компетенцій та розміщує затверджені обсяги згідно із законодавством, забезпечення своєчасного фінансування виконавців державного замовлення відповідно до укладених державних контрактів;

9) сприяння розвитку системи навчальних закладів, які проводять  професійне навчання державних службовців, делегування їм повноваження з визначення змісту навчання державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів;

10) організації із залученням навчальних закладів розроблення освітньо-професійних програм в галузі знань «Державне управління» і погодження їх, а також розроблення професійних програм спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців та затвердження таких програм;

11) вживає заходів щодо забезпечення однакових умов прийняття та просування по службі державних службовців категорій «Б» та «В»;

12) забезпечення ведення і опублікування єдиного списку вакантних посад державної служби в державних органах та переможців конкурсних відборів;

13) подання державним органам та їх посадовим особам обов’язкової для виконання вимоги щодо скасування рішень таких органів, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, які суперечать законодавству;

14) надання методичної допомоги службам персоналу в державних органах;

15) проведення моніторингу вакантних посад категорії «А» та ініціювання перед суб’єктом призначення проведення конкурсного відбору на такі посади;

16) надання допомоги щодо працевлаштування на посади державної служби державним службовцям категорії «А», строк повноважень яких закінчується, а також тим, які після звільнення не працевлаштовані в установленому порядку, але не довше ніж протягом одного року з дня закінчення строку призначення на посаду;

17) повідомлення суб’єкта призначення про рішення Комісії з питань вищого корпусу державної служби про підтримання пропозицій щодо звільнення за його ініціативою державних службовців категорії «А»;

18) розроблення та затвердження за погодженням з Комісією з питань вищого корпусу державної служби типових вимог до професійної компетентності державних службовців категорії «А»;

19) розгляду скарг державних службовців категорій «Б» та «В» щодо прийняття, проходження та припинення державної служби відповідно до цього Закону;

20) забезпечення дотримання прав державних службовців під час зміни істотних умов служби;

21) забезпечення моніторингу проведення державними органами консультацій з громадськістю під час формування та реалізації державної політики;

22) здійснення інших повноважень, визначених цим та іншими законами.

4. Політичну відповідальність за діяльність центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, несе член Кабінету Міністрів України, якому доручено здійснення державного управління у сфері державної служби.

5. Рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби створюються його територіальні органи, територія діяльності яких може не збігатися з адміністративно-територіальним поділом.

Керівники цих територіальних органів  призначаються та звільняються з посади рішенням керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

Стаття 14.         Комісія з питань вищого корпусу державної служби

1. Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі – Комісія) є постійно діючим колегіальним органом і працює на громадських засадах.

2. До складу Комісії входять:

1) особа, запропонована Комітетом Верховної Ради України, до повноважень якої належать питання державної служби;

2) особа, запропонована Президентом України з числа осіб, які займають посади вищого корпусу державної служби;

3) особа, визначена Кабінетом Міністрів України з числа осіб, які займають посади вищого корпусу державної служби;

4) керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби за посадою;

5) керівник Національного агентства  з питань запобігання корупції;

6) керівник Національної академії державного управління при Президентові України;

7) по одному представнику за поданням спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні та спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні;

8) чотири представники громадських об’єднань, наукових установ та експертних організацій, визначених у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

3. Персональний склад Комісії формується і затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Строк повноважень члена Комісії становить чотири роки за винятком осіб, визначених пунктами 2 – 4 частини другої цієї статті, строк повноважень яких визначається строком повноважень суб’єкта, яким визначена особа до складу Комісії.

4. Членом Комісії може бути громадянин України з досвідом діяльності або фаховими знаннями у сфері державної служби або у сфері управління людськими ресурсами, який готовий представляти інтереси суспільства, а також забезпечувати політично неупереджену і професійну роботу Комісії.

5. Строк повноважень члена Комісії припиняється  достроково у разі:

1) подання заяви про припинення повноважень члена (в тому числі за власним бажанням);

2) неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я при наявності медичного висновку;

3) припинення громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

4) вчинення умисного злочину;

5) визнання судом недієздатним або обмежено дієздатним;

6) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

7) смерті.

 

Стаття 15.         Повноваження Комісії

1. До повноважень Комісії належить:

1) погодження розроблених центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, типових вимог до професійної компетентності державних службовців категорії «А»;

2) здійснення конкурсного відбору на посади категорії «А» та внесення суб’єкту призначення пропозиції щодо кандидатур на такі посади загальною кількістю не більше трьох осіб;

3) розгляд пропозицій щодо звільнення за ініціативою суб’єкта призначення державних службовців категорії «А»;

4) внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо дострокового звільнення державних службовців, які займають посади категорії «А»;

5) здійснення дисциплінарного провадження щодо державних службовців, які займають посади категорії «А», та внесення суб’єкту призначення пропозицій щодо застосування або незастосування до них дисциплінарних стягнень.

2. Суб’єкт призначення розглядає пропозиції щодо кандидатур, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті, та приймає рішення щодо призначення одного із визначених Комісією кандидатів або надає вмотивовану відмову протягом 10 робочих днів. У разі такої відмови або відхилення усіх поданих кандидатур проводиться повторний конкурс.

 

Стаття 16.         Організація роботи Комісії

1. Головуючим на засіданнях Комісії є керівник центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Члени Комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. За членами Комісії на період виконання своїх обов’язків зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

3. Комісії у межах наданих повноважень приймає рішення більшістю голосів присутніх на засіданні членів Комісії.

Рішення Комісії оформляються протоколами та висновками у випадках, визначених цим Законом.

4. Засідання Комісії щодо кадрових питань проводяться відкрито і гласно; оголошення про їх проведення з порядком денним і протоколи цих засідань оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Засідання Комісії є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин від загального складу Комісії.

5. На своєму засіданні Комісія приймає рішення про утворення Комітету з відбору на відповідну посаду та Комітету з дисциплінарних проваджень з розгляду відповідного питання, а також визначає осіб із числа членів Комісії, які до них входять.

6. Комітетами для вирішення питань, що належать до сфери їх повноважень у кожному конкретному випадку залучаються представники центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, які мають вищу юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня, державних органів, профільних наукових установ та навчальних закладів, інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій з належною фаховою підготовкою та досвідом роботи у відповідних галузях.

7. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

8. Інші питання діяльності Комісії регулюються Положенням про Комісію, розробленим центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 17.         Керівник державної служби

1. Повноваження керівника державної служби здійснюють:

1) у Секретаріаті Кабінету Міністрів України – Державний секретар Кабінету Міністрів України;

2) у міністерстві – державний секретар міністерства;

3) в іншому центральному органі виконавчої влади – керівник відповідного органу;

4) у державних органах, посади керівників яких відносяться до посад державної служби, – керівник відповідного органу;

5) в інших державних органах або у разі прямого підпорядкування окремій особі, яка займає політичну посаду, – керівник апарату (секретаріату).

2. Керівник державної служби:

1) організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття вакантних посад категорій «Б» та «В», забезпечує прозорість і об’єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;

2) організовує та забезпечує планування службової кар’єри, планомірне заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі;

3) забезпечує своєчасне оприлюднення та передачу інформації  центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, даних про вакантні посади державної служби з метою наповнення єдиного списку вакантних посад державної служби, що підлягає оприлюдненню;

4) призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій «Б» та «В», звільняє з цих посад відповідно до Закону;

5) присвоює ранги державним службовцям державного органу, які займають посади категорій «Б» та «В», а також керівникам самостійних структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, апарату Верховної Ради України, які займають посади категорії «А»;

6) забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;

7) здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі;

8) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»;

9) приймає у межах своїх повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»;

10) виконує функції роботодавця для працівників державного органу, найнятих за трудовим законодавством;

11) приймає рішення про розподіл  кошторисних призначень;

12) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

13) створює належні умови та сприяє матеріально-технічному забезпеченню державних службовців для виконання ними своїх обов’язків.

Стаття 18.         Служба персоналу державного органу

1. У кожному державному органі залежно від чисельності персоналу утворюється структурний підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань персоналу (далі – служба персоналу), з підпорядкуванням безпосередньо керівнику державної служби. Відповідні обов’язки можуть бути покладені на одного з державних службовців органу.

2. Служба персоналу забезпечує здійснення керівником державної служби своїх повноважень, відповідає за реалізацію державної політики з питань управління персоналом у державному органі, добір персоналу, планування та організацію заходів з питань підвищення професійної компетентності державних службовців, документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, а також виконує інші функції, передбачені законом.

3. Служба персоналу у питаннях реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби функціонально координується та керується актами центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

4. Типове положення про службу персоналу затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

РОЗДІЛ IV. ВСТУП НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

 

Глава 1. Загальні умови вступу на державну службу

 

Стаття 19.          Право на державну службу

1. Право на рівний доступ до державної служби мають громадяни України, яким виповнилось 18 років, а також вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче:

1) для посад категорій «А» і «Б» - магістра;

2) для посад категорії «В» - бакалавра, молодшого бакалавра.

2. На державну службу не може вступити особа, яка:

1) досягла шістдесятип’ятирічного віку;

2) визнана в установленому законом порядку недієздатною або обмежено дієздатною;

3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;

4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;

5) піддавалися адміністративному стягненню за корупційне правопорушення – протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;

6) має громадянство іншої держави;

7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення.

2. Під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством щодо запобігання та протидії дискримінації.

 

Стаття 20.         Вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби

1. Вимогами до осіб, які претендують на вступ до державної служби, є вимоги до їх професійної компетентності, які складаються із загальних та спеціальних.

2. Особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким загальним вимогам до професійної компетентності:

1) для посад категорії «А» – загальний стаж роботи не менше семи років; досвід роботи на посадах державної служби категорій «А» чи «Б» або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування, або управлінській досвід у відповідній галузі не менше п’яти років; володіння двома іноземними мовами, одна з яких є офіційною мовою Ради Європи.

2) для посад категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті – досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» або «В» або досвід роботи в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше трьох років;

3) для посад категорії «Б» в державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, та його апараті – досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» або «В» або досвід роботи в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років;

4) для посад категорії «Б» в іншому державному органі, крім перелічених у підпунктах 2 та 3 цієї частини – досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» або «В» або досвід роботи в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше одного року;

5) для посад категорії «В» – наявність вищої освіти молодшого бакалаврського або бакалаврського рівня.

3. Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад категорій «Б» та «В» визначаються суб’єктом призначення з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

4. Особи, які претендують на зайняття посад категорії «А», мають відповідати типовим вимогам, включаючи спеціальні, затвердженим центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби за погодженням з Комісією.

 

Стаття 21. Вступ на державну службу

1. Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення на посаду державної служби громадянина України, який пройшов конкурсний відбір.

2. Прийняття громадян України на посади державної служби поза конкурсним відбором забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

3. Державно-службові і суспільні відносини громадянина України, який вступає на державну службу вперше, розпочинаються з моменту публічного складення Присяги державного службовця, а особи, яка призначається на посаду державної служби повторно, – з дня призначення на посаду.

 

Глава 2. Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби

 

Стаття 22.         Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби

1. З метою відбору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов’язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади державної служби (далі – конкурс) відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (далі – Порядок проведення конкурсу), що затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Проведення усіх конкурсних відборів здійснюється виключно на основі особистих якостей та досягнень (заслуг).

3. Порядок проведення конкурсу визначає:

1) умови проведення конкурсу;

2) вимоги щодо оприлюднення інформації про вакантну посаду державної служби та оголошення про проведення конкурсу;

3) склад, порядок формування та повноваження конкурсної комісії;

4) порядок прийняття та розгляду документів для участі в конкурсі;

5) порядок проведення тестування, співбесіди,  інших методів оцінювання з кандидатами на зайняття вакантних посад державної служби;

6) методи оцінювання кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби.

4. На посади державної служби, пов’язані з державною таємницею, мобілізаційною підготовкою, обороною та національною безпекою, може проводитись закритий конкурсний відбір.

Перелік таких посад та особливості проведення конкурсного відбору на ці посади визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку проведення конкурсу.

5. У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу за його згодою посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

6. При передачі або делегуванні повноважень та функцій від державного органу до органу місцевого самоврядування перехід державного службовця на посаду служби в органах місцевого самоврядування може здійснюватися без обов’язкового проведення конкурсу у разі відповідності його професійної компетентності вимогам до відповідної посади та за умови вступу на службу вперше за результатами конкурсу.

 

Стаття 23.         Оприлюднення інформації про вакантну посаду державної служби та оголошення про проведення конкурсу

1. Інформація про вакантні посади державних службовців оприлюднюється відповідно до цього Закону і Порядку проведення конкурсу.

2. Рішення про оголошення і умови конкурсу на вакантні посади державних службовців приймає керівник державної служби на основі цього Закону.

Керівник державної служби забезпечує оприлюднення та передачу  центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, наказу про оголошення і умови конкурсу на вакантну посаду в електронній формі не пізніше наступного робочого дня з дати підписання відповідного наказу.

3. Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, здійснює перевірку наказу про оголошення і умови конкурсу на вакантну посаду відповідно до вимог законодавства, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби та у разі відсутності зауважень розміщує не пізніше наступного робочого дня з дати отримання на своєму офіційному веб-сайті систематизовану інформацію про оголошення і умови конкурсу в державних органах.

У разі наявності зауважень щодо невідповідності наказу про оголошення і умов конкурсу на вакантну посаду вимогам законодавства, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби не пізніше наступного робочого дня з дати отримання, повідомляє про це відповідного керівника державної служби для приведення такого наказу у відповідність із законодавством.

4. В оприлюдненому оголошенні про проведення конкурсу зазначаються:

1) найменування і місцезнаходження державного органу;

2) назва посади;

3) посадові обов’язки;

4) умови оплати праці;

5) вимоги до професійної компетентності кандидата на посаду;

6) інформація щодо строковості чи безстроковості призначення на посаду;

7) перелік документів, необхідних для участі в конкурсі та строк їх подання;

8) дата і місце проведення конкурсу;

9) прізвище, номер телефону та адреса електронної пошти особи, яка надає додаткову інформацію з питань проведення конкурсу.

5. Строк подання документів для участі в конкурсі не може становити менше 10 та більше 20 робочих днів з дня оприлюднення інформації про проведення конкурсу.

 

Стаття 24.         Документи для участі у конкурсі

1. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, подає в установленому порядку до конкурсної комісії такі документи:

1) копію паспорта громадянина України;

2) письмову заяву про участь у конкурсі, в якій стисло зазначається коротке резюме та основні мотиви до зайняття посади державної служби;

3) письмову заяву, якою повідомляє про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до вказаного Закону;

4) копію документа (документів) про освіту;

5) заповнену особову картку встановленого зразка;

6) копію трудової книжки (за наявності);

7) у разі проведення закритого конкурсу інші документи для підтвердження відповідності умовам конкурсу.

2. Забороняється вимагати від особи, яка претендує на зайняття вакантної посади державної служби, документи, не пов’язані із безпосереднім виконанням основних посадових обов’язків.

3. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, може додати до заяви про участь у конкурсі інші документи, крім зазначених у частині першій цієї статті, у тому числі документи для підтвердження наявного досвіду.

4. Державні службовці державного органу, в якому проводиться конкурс, подають лише заяву на участь у конкурсі.

5. Документи переможця конкурсу, зазначені в частині першій цієї статті, у разі призначення його на посаду державної служби стають складовою його особової справи.

Перед призначенням на посаду така особа подає декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік.

 

Стаття 25.         Порядок визначення відповідності кандидатів умовам конкурсу

1. Служба персоналу державного органу, який проводить конкурс, проводить перевірку документів, наданих кандидатами, на відповідність загальним вимогам.

2. Кандидати, які пройшли перевірку, передбачену пунктом 1 цієї статті, проходять тестування у Порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

3. Кандидати, які пройшли тестування, передбачене пунктом 2 цієї статті, проходять співбесіду та інші методи оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу.

4. У разі подання заяви про участь у конкурсі лише однією особою така особа проходить конкурсний відбір у встановленому порядку, за результатами якого приймається рішення про її призначення на посаду державної служби або про відмову у призначенні.

 

Стаття 26.         Конкурсна комісія

1. Конкурс на посади державної служби категорії «А» проводить Комісія, крім випадків визначених законом.

Конкурс на посади категорії «Б» у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя, проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби вищестоящого державного органу.

Конкурс на посади керівників Адміністрації Президента, голів місцевих державних адміністрацій та їх заступників проводить конкурсна комісія, утворена Адміністрацією Президента України.

Конкурс на посади категорії «Б», крім перелічених в абзаці другому цієї частини, та категорії «В» проводить конкурсна комісія у складі не менше п’яти осіб, утворена керівником державної служби у державному органі. При цьому не менше третини складу конкурсної комісії формується з представників громадських об’єднань, які мають досвід роботи у сфері державної служби, за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, відповідно до затвердженого ним порядку.

2. До роботи конкурсної комісії можуть залучатися державні службовці, в тому числі з інших державних органів, науковці та експерти у відповідній сфері, а також представник виборного органу первинної профспілкової організації у разі наявності.

До складу конкурсної комісії обов’язково входить особа, визначена центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальним органом.

3. Засідання конкурсної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів.

4. Під час засідання конкурсної комісії її члени:

1) вивчають здійснену службою персоналу перевірку документів кандидатів на зайняття посад державної служби;

2) проводять відбір кандидатів, використовуючи методи оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу;

3) проводять співбесіду з кандидатами для уточнення їх професійної компетентності;

4) особисто оцінюють професійну компетентність претендентів, які відповідають умовам конкурсу, та визначають в особистому порядку їх загальний рейтинг;

5) за результатами загального рейтингу претендентів, які відповідають умовам конкурсу, визначають переможця конкурсу та другого за результатами конкурсного відбору кандидата на вакантну посаду державної служби, який відповідає вимогам конкурсу.

5. Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від її складу.

 

Стаття 27.         Оформлення та оприлюднення результатів конкурсу

1. Рішення конкурсної комісії оформлюється протоколом, який підписується присутніми на її засіданні членами комісії, не пізніше трьох робочих днів після його проведення і зберігається в державному органі, у якому проводився конкурс, протягом п’яти років.

2. Інформація про переможця конкурсу оприлюднюється на сайті центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби не пізніше 5 робочих днів з дня підписання протоколу засідання конкурсної комісії відповідно до Порядку проведення конкурсу.

3. Витяг із протоколу засідання конкурсної комісії є складовою особової справи державного службовця, якого призначено на посаду державної служби за результатами конкурсу.

4. Служба персоналу державного органу, який проводить конкурс, повинна повідомити кожного кандидата про результати конкурсу у письмовій формі протягом п’яти днів з моменту оприлюднення результатів конкурсу.

5. Учасник конкурсу, який не пройшов конкурсний відбір, має право оскаржити рішення конкурсної комісії:

1) щодо конкурсу на посади державної служби категорії «А» – до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

2) щодо конкурсу на посади державної служби категорій «Б» та «В» – до територіального органу центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

6. Скарга на рішення конкурсної комісії подається не пізніше ніж через десять днів з моменту отримання письмового повідомлення про результати конкурсу.

Учасник конкурсу, який оскаржує рішення конкурсної комісії зобов’язаний повідомити про це відповідну конкурсну комісію із наданням копій відповідної скарги.

7. Про результати розгляду скарги центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган повідомляє учасника конкурсу та відповідного керівника державної служби, у порядку визначеному частиною 4 статті 11 цього Закону.

У разі встановлення факту порушення при проведенні конкурсу центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальний орган видає обов’язкову для виконання вимогу про скасування результатів конкурсу у строки, передбачені статтею 11 цього Закону.

 

Стаття 28.         Відкладене право другого за переможцем кандидата на вакантну посаду державної служби

1. Другий за результатами конкурсного відбору кандидат на вакантну посаду державної служби, який відповідає вимогам конкурсу, користується правом призначення на цю посаду протягом року з моменту проведення конкурсу якщо вона стає вакантною.

Роботодавець зобов`язаний на письмову вимогу працівника, пов`язану з реалізацією права, передбаченого цією статтею, звільнити такого працівника у строк, вказаний у його заяві.

 

Стаття 29.         Повторний конкурс

1. Повторний конкурс на зайняття вакантної посади державної служби проводиться у разі:

1) встановлення факту порушення у проведенні конкурсу, який міг вплинути на його результати;

2) якщо жоден з учасників конкурсу не пройшов конкурсний відбір;

3) виявлення за результатами спеціальної перевірки обмежень щодо вступу на державну службу переможця конкурсу або відсутній кандидат, визначений у частині 1 статті 28 цього Закону.

2. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої цієї статті, частиною четвертою статтей 34 і 35 цього Закону рішення конкурсної комісії скасовується суб’єктом призначення, а про проведення повторного конкурсу оголошується не пізніше десяти робочих днів з дня скасування рішення конкурсної комісії.

3. Повторний конкурс проводиться у порядку, визначеному для проведення конкурсу.

 

Глава 3. Призначення на посаду державної служби

 

Стаття 30.         Порядок призначення на посаду державної служби

1. На посаду державної служби призначається переможець конкурсу.

2. Рішення про призначення приймається:

1) на посаду державної служби категорії «А» – суб’єктом призначення, визначеним Конституцією та законами України у порядку, передбаченому Конституцією України, цим та іншими законами України;

2) на посаду державної служби категорій «Б» та «В» – керівником державної служби.

3. Рішення про призначення на посаду приймається після закінчення строку на оскарження результатів конкурсу, а у разі оскарження результатів конкурсу – після прийняття рішення за скаргою суб’єктом розгляду скарги (органом, уповноваженим на розгляд скарги), але не пізніше 30 календарних днів з моменту оприлюднення інформації про переможця. Таке рішення приймається на підставі протоколу засідання конкурсної комісії.

4. Рішення про призначення або про відмову у призначенні на посаду державної служби приймається за результатами спеціальної перевірки відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та за результатами перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади».

5. Служба персоналу у день призначення державного службовця на посаду зобов’язана організувати складення Присяги особою, яка вперше призначена на посаду державної служби, а також ознайомити державного службовця під розпис із правилами внутрішнього службового розпорядку та посадовою інструкцією.

 

Стаття 31.         Обмеження призначення на посаду

1. Не допускається призначення на посаду державної служби особи, яка буде прямо підпорядкована близькій особі або якій будуть підпорядковані близькі особи.

2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані повідомити про них керівника державної служби та вжити заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, керівник державної служби у місячний строк повинен вжити заходів для усунення таких обставин. Для цього керівник державної служби може перевести державного службовця за його згодою на іншу рівнозначну вакантну посаду державної служби у цьому або дати згоду на переведення до іншого державного органу без проведення обов`язкового конкурсу. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

3. У разі порушення вимоги, зазначеної у абзаці другому частини другої цієї статті, керівник державної служби несе відповідальність, встановлену законом.

4. Особи, які не повідомили керівника державної служби про обставини, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають притягненню до відповідальності.

5. На державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України «Про запобігання корупції».

 

Стаття 32. Зміст акта про призначення на посаду

1. У акті про призначення на посаду зазначаються:

1) прізвище, ім’я, по батькові особи, яка призначається на посаду державної служби;

2) назва займаної посади державної служби із зазначенням структурного підрозділу державного органу;

3) дата початку виконання посадових обов’язків;

5) умови оплати праці.

2. У акті про призначення на посаду можуть передбачатися додатково такі умови та зобов’язання:

1) строк призначення (у випадку строкового призначення);

2) строк випробування (у разі призначення з випробувальним строком);

3) обов’язок державного органу забезпечити державному службовцю можливість проходження  професійного навчання, необхідних державному службовцю для виконання своїх посадових обов’язків;

3. Копія акта про призначення видається державному службовцю, ще одна копія зберігається в його особовій справі.

 

Стаття 33.         Строкове призначення

1. Призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.

2. Строкове призначення здійснюється у разі:

1) призначення на посаду Державного секретаря Кабінету Міністрів України – на п’ять років, з правом повторного призначення на ще один строк або наступного переведення за поданням Комісії на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу;

2) призначення на іншу посаду категорії «А», крім керівників самостійних структурних підрозділів, визначених у пункті першому частини другої статті шостої цього Закону, – на п’ять років, з правом повторного призначення на ще один строк або наступного переведення за поданням Комісії на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу;

3) заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби.

 

Стаття 34.         Випробування

1. У акті про призначення на посаду суб’єктом призначення може бути передбачено випробування особи з метою перевірки її відповідності займаній посаді.

2. Для осіб, що вступають на державну службу вперше, випробування є обов’язковим.

3. Випробування при прийнятті на роботу державних службовців встановлюється терміном до шести місяців.

4. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від посади державної служби. У такому випадку застосовується відкладене право другого за переможцем кандидата на вакантну посаду державної служби, а у разі, якщо конкурсною комісією такого кандидата
не визначено, - проводиться повторний конкурс.

5. Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв’язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадових обов’язків.

6. Суб’єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі виявлення непридатності особи до виконання обов’язків за відповідною посадою на підставі пункту 3 частини першої статті 85 цього Закону. У такому разі суб’єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за сім календарних днів із зазначенням підстав визнання його таким, що не пройшов випробування.

7. Не раніше ніж за 10 календарних днів до закінчення строку випробування проводиться оцінювання службової діяльності державного службовця у порядку, передбаченому статтею 43 цього Закону. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки він вважається таким, що не пройшов випробування.

8. У разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.

 

Стаття 35.         Присяга державного службовця

1. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, повинна публічно скласти Присягу такого змісту:

"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватись Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки”.

2. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, виголошує Присягу у присутності державних службовців структурного підрозділу, на посаду в якому її призначено, представників служби персоналу відповідного державного органу та керівника державної служби, підписує текст Присяги і зазначає дату її складення.

3. Підписаний текст Присяги є складовою особової справи державного службовця. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці державного службовця.

4. У разі відмови особи від складення Присяги державного службовця вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби, і акт про її призначення на посаду скасовується суб’єктом призначення. У такому випадку застосовується відкладене право другого за переможцем кандидата на вакантну посаду державної служби, а у разі, якщо конкурсною комісією такого кандидата
не визначено, - проводиться повторний конкурс.

5. Статус державного службовця вперше набувається з моменту складення особою, призначеною на посаду, Присяги державного службовця.

 

Стаття 36.         Особова справа державного службовця

1. Щодо кожного державного службовця ведеться особова справа, складовою якої є особова картка встановленого зразка, у якій зазначаються:

1) прізвище, ім’я, по батькові;

2) дата і місце народження;

3) сімейний стан;

4) освіта і спеціальність;

5) результати конкурсу;

6) реквізити наказу чи іншого акта про призначення на посаду;

7) дата і місце (державний орган) складення Присяги державного службовця;

8) відомості про проходження державної служби (посада, категорія посади та ранг державного службовця, відомості про професійне навчання, стажування, закордонні відрядження, переведення у цьому державному органі);

9) відомості про оцінювання результатів службової діяльності;

10) вид та строки відпустки;

11) заохочення;

12) дисциплінарні стягнення та їх зняття;

13) підстава звільнення з посади державної служби з посиланням на статтю, частину та пункт цього Закону або іншого закону.

2. Ведення особової справи державного службовця розпочинається одночасно зі вступом особи на державну службу.

3. Порядок ведення та зберігання особових справ державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

РОЗДІЛ V. СЛУЖБОВА КАР`ЄРА

 

Стаття 37.         Проходження державної служби.

1. Прийняття на державну службу, просування по ній державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, проводиться з урахуванням категорій посад державної служби та рангів, як виду спеціальних звань, які їм присвоюються.

 

 

Стаття 38.         Ранги державних службовців

1. Ранги державної служби є видом спеціальних звань.

2. Установлюється дев’ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Присвоюються такі ранги:

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «А»  - 1, 2, 3 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорій «Б» - 4, 5, 6 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В» - 7, 8, 9 ранг.

4. Ранги державним службовцям присвоює суб’єкт призначення, крім випадків, передбачених законом.

Президент України присвоює 1 ранг державного службовця, як вище спеціальне звання.

5. Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а у разі встановлення випробування – після закінчення його строку. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.

6. Черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням оцінювання результатів його службової діяльності.

Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення, а також протягом шести місяців з дня отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання результатів службової діяльності черговий ранг державному службовцю не присвоюється. Ці періоди не зараховуються до строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

7. За особливі досягнення або за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю один раз протягом служби може бути достроково присвоєно черговий ранг.

Дострокове присвоєння чергового рангу може здійснюватися не раніше ніж через рік після присвоєння попереднього рангу.

8. За сумлінну службу державному службовцю при виході на пенсію присвоюється черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

9. У разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

10. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

11. В особовій справі та трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну та позбавлення рангу державного службовця.

12. Надбавки, доплати чи будь-які інші види виплат за ранг державного службовця не проводяться.

 

Стаття 39.         Просування державного службовця по службі

1. Просування державного службовця по службі здійснюється з урахуванням професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до цього Закону.

2. Просування державного службовця по службі не здійснюється протягом строку дії накладеного на нього дисциплінарного стягнення.

 

Стаття 40.         Переведення державних службовців

1. Державний службовець, враховуючи його професійну підготовку та професійну компетентність, може бути переведений без обов’язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в цьому ж держаному органі, в тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) – за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу посаду в іншому держаному органі, в тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) – за рішенням керівника державної служби в органі, з якого переводиться та керівника державної служби в органі, до якого переводиться державний службовець.

2. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

3. Не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця — вагітної жінки або особи, котра є єдиним опікуном дитини до п’ятнадцяти років, а також державного службовця, який у встановленому порядку визнаний інвалідом. Не допускається таке переведення також у випадках, якщо на перешкоді цьому стоять особливо важливі особисті або сімейні справи службовця.

4. У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено, а у разі якщо заробітна плата на новій посаді є меншою від попередньої, йому призначається доплата до заробітної плати у відповідному розмірі.

Стаття 41.         Службове відрядження

1. Державний службовець може бути направлений у службове відрядження (далі – відрядження) для виконання своїх посадових обов’язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Керівник державної служби визначає місце, тривалість (у тому числі необхідність роботи у вихідні, святкові та неробочі дні) і дату завершення відрядження та завдання до виконання.

3. Строк відрядження державного службовця не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України.

Направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.

4. Державний службовець, який перебуває у відрядженні, зобов’язаний виконувати службові обов’язки також у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу, якщо цього потребує завдання до виконання, з компенсацією за таку роботу в установленому порядку.

5. Державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв’язку з направленням у відрядження у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

6. За державним службовцем на весь період відрядження зберігається його посада та заробітна плата.

7. При направленні державного службовця у відрядження необхідно брати до уваги його сімейний стан та інші особисті обставини. Не допускається направлення у відрядження без їхньої згоди жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років, державних службовців, що самостійно виховують дітей-інвалідів, інвалідів з дитинства, дітей у віці до десяти років.

8. Не допускається направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

 

Стаття 42.         Зміна істотних умов служби

1. Підставами для зміни істотних умов служби є:

1) ліквідація або реорганізація державного органу;

2) зменшення фонду оплати праці державного органу;

3) скорочення штатної чисельності працівників у зв’язку з оптимізацією системи державних органів.

2. Не вважається зміною істотних умов служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов’язана зі зміною функцій державного органу та основних посадових обов’язків.

3. Змінами істотних умов служби вважаються зміни:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов’язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу, у разі його переміщення до іншого населеного пункту.

4. Про зміну істотних умов служби державний службовець повинен бути повідомлений керівником державної служби у письмовій формі не пізніше ніж за 60 календарних днів до зміни істотних умов служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв’язку із зміною істотних умов служби він подає керівникові державної служби заяву на звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 81 цього Закону або заяву про переведення на іншу рівнозначну посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на зміну істотних умов служби.

5. У разі незгоди державного службовця із наявністю зміни істотних умов служби він має право оскаржувати відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

6. Незгода державного службовці із зміною істотних умов служби є підставою для звільнення за ініціативою суб’єкта призначення у порядку, передбаченому статтею 85 цього Закону.

 

Стаття 43.         Оцінювання результатів службової діяльності

1. Результати службової діяльності державних службовців щорічно підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання,  планування їх кар’єри, виявлення потреб у професійному навчанні.

2. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов’язків державного службовця, а також дотримання правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

3. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» та «В», здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником державної служби; оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади категорії «А», здійснюється суб’єктом призначення.

4. Висновок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності фіксується у відповідному акті. Державного службовця ознайомлюють з протоколом під розпис протягом трьох днів після проведення оцінювання.

5. Результати оцінювання можуть містити негативну, позитивну або відмінну оцінку та її обґрунтування.

6. У разі отримання державними службовцями негативної оцінки не раніше, ніж через три місяці проводиться їх повторне оцінювання.

7. Негативний висновок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності може бути оскаржений державним службовцем в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

8. Державний службовець має право висловити свої зауваження щодо оцінювання результатів його службової діяльності, які долучаються до його особової справи.

9. Отримання державним службовцем відмінної оцінки є підставою для його преміювання.

10. У разі отримання державним службовцем двох поспіль негативних оцінок за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державний службовець звільняється зі служби відповідно до цього Закону.

11. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 44.         Стаж державної служби

1. Стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

2. До стажу державної служби зараховуються:

1) час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону;

2) час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування»;

3) час перебування на посадах суддів;

4) час перебування на посадах працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини;

5) час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання;

6) час компетентності професійного навчання державного службовця з відривом від служби, якщо не пізніше 75 днів після його завершення ця особа повернулася на державну службу крім випадків, встановлених законодавством;

7) період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом;

8) час перебування державного службовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина-інвалід категорії А» - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

9) інші періоди роботи, визначені законами України.

3. Порядок обчислення стажу державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 45.         Правила внутрішнього службового розпорядку державного органу

1. Правилами внутрішнього службового розпорядку державного органу (далі – правилами внутрішнього службового розпорядку) визначаються:

1) початок та кінець робочого часу державного службовця;

2) перерви, що надаються для відпочинку та прийняття їжі;

3) умови і порядок перебування державного службовця в державному органі у вихідні, святкові та неробочі дні, а також після закінчення робочого часу;

4) порядок доведення до відома державного службовця нормативно-правових актів, наказів, розпоряджень та доручень зі службових питань;

5) загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки;

6) загальні правила етичної поведінки в державному органі;

7) порядок повідомлення державним службовцем про відсутність на службі;

8) порядок прийняття та передачі діловодства (справ) і майна державним службовцем;

9) інші положення, які не можуть суперечити цьому Закону та іншим актам законодавства, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Правила внутрішнього службового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням керівника державної служби або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

3. Правила внутрішнього службового розпорядку доводяться до відома всіх державних службовців під розписку.

4. Типові правила внутрішнього службового розпорядку затверджуються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

 

Стаття 46.         Підвищення професійної компетентності державних службовців

1. Державним службовцям створюються умови для підвищення професійної компетентності шляхом професійного навчання, яке здійснюється постійно.

2. Професійне навчання державного службовця проводиться за кошти державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, через систему підготовки,  перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема у галузі знань «державне управління» у формі спеціальних курсів, тематичних семінарів, тренінгів, стажування тощо в установленому порядку у відповідних навчальних закладах,  установах, організаціях незалежно від форми власності, які мають право надавати освітні послуги в тому числі за кордоном.

3. Науково-методичне забезпечення діяльності вказаної системи забезпечує Національна академія державного управління при Президентові України – вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання, які визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Керівник державної служби в державному органі у межах витрат, передбачених на його утримання, забезпечує організацію професійного навчання державних службовців.

5. Підвищення професійної компетентності державних службовців проводиться протягом проходження служби, а підвищення кваліфікації - не рідше одного разу на п’ять років.

Необхідність компетентності професійного навчання державного службовця визначається його безпосереднім керівником та службою персоналу державного органу за результатами оцінювання службової діяльності.

6. Керівник державної служби в державному органі забезпечує компетентності професійне навчання державних службовців, які вперше призначені на посаду державної служби, протягом року з дня їх призначення.

7. З метою підвищення професійної компетентності державного службовця може проводитися його стажування з відривом від служби строком від одного до шести місяців на іншій посаді державної служби у тому самому або іншому державному органі, відповідно до чинного законодавства, зокрема за кордоном.

На строк стажування за державним службовцем зберігаються його посада та заробітна плата.

Порядок стажування державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

8. У державних органах з метою ознайомлення з функціонуванням державної служби може здійснюватися стажування громадян з числа молоді, які не перебувають на посадах державної служби, строком до двох місяців у порядку, визначеному керівником державної служби цього органу.

9. Порядок такого стажування державних службовців визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

Стаття 47.         Індивідуальна програма підвищення професійної компетентності державного службовця

1. Державний службовець за підсумками оцінювання результатів службової діяльності, передбаченого статтею 43 цього Закону, спільно з службою персоналу складає індивідуальну програму підвищення професійної компетентності. Індивідуальна програма підвищення професійної компетентності погоджується безпосереднім керівником державного службовця, керівником служби персоналу і затверджується керівником державної служби.

2. До індивідуальної програми підвищення професійної компетентності державного службовця може включатися підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, стажування та самоосвіта.

 

Стаття 48.         Організація наставництва державного службовця

1. Для надання консультацій, порад та роз’яснень державному службовцю, який вперше вступив на державну службу на посаду категорії «В», з питань, пов’язаних з виконанням його посадових обов’язків, запроваджується обов’язкове наставництво.

Наставництво встановлюється тривалістю до 3 місяців залежно від складності передбачених за посадою обов’язків та професійної компетентності державного службовця і може проходити одночасно з випробувальним терміном.

2. Наставництво може застосовуватись також для державних службовців, призначених на інші посади державної служби категорій «Б» та «В».

3. Наставництво здійснює безпосередній керівник або інший державний службовець, визначений керівником державної служби, який відповідає таким вимогам до професійної компетентності:

1) має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня;

2) має досвід роботи на посадах державної служби чи посадах в органах місцевого самоврядування не менше двох років.

4. Положення про наставництво затверджує орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

 

РОЗДІЛ VІ. ОПЛАТА ПРАЦІ, ЗАОХОЧЕННЯ І СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ

 

Стаття 49.         Оплата праці державних службовців

1. Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов’язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

2.  Заробітна плата державного службовця складається з:

1)   посадового окладу;

2)   надбавки за вислугу років;

3)   виплати за додаткове навантаження у зв’язку із виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця за рахунок економії фонду оплати праці державного органу;

4) премії (у разі встановлення).

3. Відповідно до результатів роботи та оцінювання результатів службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватись премії. До премій державного службовця належать:

1)   премія за підсумками оцінювання результатів службової діяльності;

2)   місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

При цьому загальний розмір усіх премій, які може отримати державний службовець за рік, не має перевищувати 30 відсотків від фонду його посадового окладу за рік.

4. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом гарантій, пільг і компенсацій, якщо інше не встановлено спеціальним законом.

 

 

Стаття 50.         Посадовий оклад державного службовця

1. Посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці:

до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади;

до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;

до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.

Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів державних службовців за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Схема посадових окладів на посадах державної служби щороку затверджується Кабінетом Міністрів України, з урахуванням того, що мінімальний розмір посадового окладу встановлюється на рівні:

1) в державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України:

група 1 –   семи розмірів мінімальної заробітної плати;

група 2 –   шести з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 3 –   шести розмірів мінімальної заробітної плати;

група 4 –   п’яти з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 5 –   п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;

група 6 –   чотирьох з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 7 –   чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати;

група 8 –  трьох з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 9 – трьох розмірів мінімальної заробітної плати;

2) в державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя:

група 1 –   шести розмірів мінімальної заробітної плати;

група 2 – п’яти з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 3 – п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;

група 4 – чотирьох з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 5 – чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати;

група 6 – трьох з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 7 – трьох розмірів мінімальної заробітної плати;

група 8 – двох з половиною  розмірів мінімальної заробітної плати;

група 9 – двох розмірів мінімальної заробітної плати;

3) в державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення:

група 1 – п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;

група 2 – чотирьох з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 3 – чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати;

група 4 – трьох з половиню розмірів мінімальної заробітної плати;

група 5 – трьох розмірів мінімальної заробітної плати;

група 6 – двох з половиною розмірів мінімальної заробітної плати;

група 7 – двох розмірів мінімальної заробітної плати;

група 8 – півтора розміри мінімальної заробітної плати;

група 9 – одного розміру мінімальної заробітної плати;

3. Під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби забезпечується рівномірне збільшення їх розмірів для кожної групи посад незалежно від юрисдикції.

 

Стаття 51.         Надбавки, виплати та премії

1. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків від посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше ніж 50 відсотків від посадового окладу.

2. Виплата за додаткове навантаження у зв’язку із виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби у межах економії фонду оплати праці для кожного державного службовця окремо за поданням безпосереднього керівника працівника, який виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника, відповідно до навантаження такого державного службовця, але не має перевищувати двох розмірів мінімальної заробітної плати і не може проводитися більш ніж шість місяців. Проведення такої виплати починається за спливом п`яти днів тимчасової відсутності державного службовця.  

3. Премії відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу виплачуються у межах фонду преміювання.

Встановлення премій здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положенням про преміювання відповідного державного органу згідно з Типовим положенням про преміювання, затвердженого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин за погодженням із  центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

4. Фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі  20 відсотків від загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

5. Премія за результатами оцінювання результатів службової діяльності та місячна або квартальна премія державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «А», встановлюється суб’єктом призначення відповідно до правил визначених цією статтею.

 

Стаття 52.         Заохочення державних службовців

1. За бездоганну та ефективну державну службу, за особливі заслуги до державних службовців застосовують такі види нематеріальних заохочень:

1) оголошення подяки;

2) нагородження грамотою, почесною грамотою, іншими відомчими відзнаками державного органу;

3) дострокове присвоєння рангу в порядку, визначеному цим Законом;

4) представлення до відзначення урядовими відзнаками (вітальний лист, подяка, почесна грамота);

5) представлення до відзначення державними нагородами.

2. Заохочення до державних службовців, які займають посади категорій «Б» та «В», застосовуються керівником державної служби, а щодо державних службовців, які займають посади категорії «А», – суб’єктом призначення.

3. Заходи заохочення не застосовуються до державного службовця протягом строку дії накладеного на нього дисциплінарного стягнення.

 

 

Стаття 53.         Соціально-побутове забезпечення державних службовців

1. Державні службовці мають право на отримання пільгового кредиту на придбання або будівництво житла. Порядок, умови та строки кредитування визначаються Кабінетом Міністрів України у межах відповідних бюджетних призначень.

2. Державному службовцю у випадках і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, може надаватися службове житло

3. Державний службовець та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, користуються в установленому порядку медичним обслуговуванням у державних та комунальних закладах охорони здоров'я. Такий порядок медичного обслуговування зберігається за державним службовцем та членами його сім'ї після виходу державного службовця на пенсію.

 

Стаття 54.         Створення належних умов для виконання посадових обов’язків

1. Керівник державної служби повинен створювати здорові та безпечні умови, необхідні для належного виконання державними службовцями своїх обов’язків.

2. Керівник державної служби вживає заходів для:

1) надання державним службовцям необхідної для виконання посадових обов’язків інформації;

2) облаштування приміщення, пристосованого для виконання посадових обов’язків;

3) належного облаштування робочих місць;

4) забезпечення державних службовців необхідним обладнанням.

 

РОЗДІЛ VIІ. РОБОЧИЙ ЧАС І ЧАС ВІДПОЧИНКУ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ. ВІДПУСТКИ

 

Стаття 55.         Робочий час і час відпочинку державного службовця

1. Тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень.

2. Для державних службовців установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

          3. За згодою керівника державної служби державному службовцеві може встановлюватись як під час прийняття на державну службу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, одинокого державного службовця, який має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під його опікою, або доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, керівник державної служби зобов’язаний встановлювати йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу.

4. Для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень до роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби зобов’язані з’явитися на робоче  місце і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (години) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.

5. У разі якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

 

Стаття 56.         Щорічні основні відпустки державних службовців

1. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів із виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

 

Стаття 57. Додаткові відпустки державних службовців

1. За кожний рік державної служби по досягненню п’ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.

2. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до законодавства.

 

Стаття 58.  Порядок і умови надання щорічних відпусток

1. Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік служби надаються державним службовцям після закінчення шестимісячного строку безперервної служби в органі державної влади.

2. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного строку безперервної служби їх тривалість визначається пропорційно відпрацьованому часу.

3. Щорічні відпустки за другий та наступні роки служби можуть бути надані державному службовцю в будь-який час відповідного робочого року згідно з графіками, які затверджуються керівником державної служби за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і доводяться до відома усіх державних службовців. Під час складання графіків ураховуються інтереси державного органу, особисті інтереси державних службовців та можливості їх відпочинку.

4. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, погоджується державним службовцем з його безпосереднім керівником, який зобов’язаний письмово повідомити державного службовця про дату початку відпустки не пізніше ніж за місяць до встановленого графіком строку.

5. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.

6. Невикористана частина щорічної відпустки надається державному службовцеві, як правило, до кінця робочого року. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

7. До стажу служби, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

1) час фактичної служби (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли державний службовець фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце служби (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, відстороненням або переведенням на іншу посаду);

3) час, коли державний службовець фактично не працював, але за ним зберігалося місце служби (посада) і йому виплачувалася допомога по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки, передбаченої частиною другою статті 18 Закону України «Про відпустки»;

4) інші періоди роботи, передбачені актами законодавства, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

8. У разі звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної, а також додаткової відпустки.

 

Стаття 59.         Відкликання державних службовців зі щорічних відпусток

1. Для виконання невідкладних завдань державні службовці, які займають посади категорії «А», можуть бути відкликані зі щорічної основної або додаткової відпустки, яка надається за стаж державної служби, за рішенням суб’єкта призначення, а державні службовці, які займають посади інших категорій – за наказом або письмовим розпорядженням, рішенням керівника державної служби. Порядок відкликання державних службовців з відпустки затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Частина невикористаної відпустки за погодженням з керівником державної служби в державному органі  надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році з відповідним відшкодуванням непередбачуваних витрат державного службовця у зв’язку з його відкликанням з відпустки.

3. Порядок відшкодування непередбачуваних витрат державних службовців у зв’язку з їх відкликанням зі щорічної основної або додаткової відпустки затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

РОЗДІЛ VIIІ. ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

 

Глава 1. Службова дисципліна

 

Стаття 60.         Забезпечення службової дисципліни

1. Службова дисципліна забезпечується шляхом:

1) дотримання чинного законодавства у службовій діяльності та виконання правил внутрішнього службового розпорядку;

2) виховання керівниками державних органів у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов’язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їх честі та гідності, а також до держави, державних символів України;

3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців;

4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців із постійною турботою про них, виявленням поваги до їх честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.

 

Стаття 61. Обов’язки державного службовця щодо додержання службової дисципліни

1. Державний службовець зобов’язаний:

1) дотримуватись вимог та обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, зокрема передбачених законодавством у сфері запобігання корупції;

2) дотримуватись порядку та умов проходження служби;

3) не допускати вчинків, які несумісні зі статусом державного службовця;

4) дотримуватись правил етичної поведінки;

5) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;

6) зберігати державну таємницю та іншу інформацію з обмеженим доступом;

7) дбайливо ставитись до державного майна та інших публічних ресурсів.

2. Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов’язки.

 

Стаття 62. Обов’язки керівника щодо забезпечення службової дисципліни

1. Керівник державної служби несе відповідальність за належний рівень службової дисципліни і реалізовує повноваження щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.

2. З метою забезпечення належного рівня службової дисципліни керівник державної служби зобов’язаний:

1) створювати умови для виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків і підвищення ними професійної компетентності та вимагати належного виконання посадових обов’язків;

2) здійснювати контроль за виконанням державними службовцями посадових обов’язків;

3) під час виконання посадових обов’язків керуватися публічними інтересами, суворо дотримуватись і забезпечувати виконання Конституції та законодавства України, чітко формулювати державним службовцям розпорядження, накази та доручення, перевіряти точність і своєчасність їх виконання;

4) забезпечувати виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків, у тому числі шляхом застосування дисциплінарних стягнень;

5) належним чином організовувати роботу державних службовців, забезпечувати ефективне виконання завдань, що поставлені перед державним органом;

6) виховувати у державних службовців сумлінне ставлення до служби, бережливе ставлення до державного майна, підтримувати їх ініціативу, а також вживати заходів для додержання ними правил етичної поведінки;

7) забезпечувати прозорість та об’єктивність під час оцінювання службової діяльності державних службовців;

8) організовувати проведення профілактичних заходів з державними службовцями щодо запобігання вчиненню ними дисциплінарних проступків, виявляти та своєчасно припиняти такі проступки.

3. Безпосередній керівник державного службовця має право вносити клопотання перед керівником державної служби про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.

4. Керівник державної служби, який в установленому цим Законом порядку не вжив заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення службовцем адміністративного проступку, корупційного правопорушення або злочину органові, уповноваженому розглядати справи про такі правопорушення, несе відповідальність згідно із законодавством.

 

 

 

Глава 2. Засади дисциплінарної відповідальності

 

Стаття 63. Дисциплінарна відповідальність державного службовця

1. За невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених законодавством про державну службу, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець несе дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Закону.

2. Для окремих видів державної служби законами України можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності.

 

Стаття 64.         Підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності

1. Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправна винна дія або бездіяльність чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог законодавства, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

2. Дисциплінарними проступками є:

1) порушення Присяги державного службовця та правил етичної поведінки;

2) вияв неповаги до честі та гідності людини, а також до держави, державних символів України, Українського народу;

3) дії, що шкодять авторитету державної служби, діловій репутації державного органу;

4) невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів, розпоряджень та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень;

5) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;

6) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

7) неправомірне заподіяння при виконанні посадових обов’язків шкоди державі, юридичним та фізичним особам, територіальній громаді, а також публічному інтересу;

8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

10) надання недостовірної інформації при вступі на державну службу про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а так само ненадання необхідної інформації про такі обставини, які виникли під час проходження служби;

11) неповідомлення керівника державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та іншими особами у п’ятнадцятиденний строк з дня їх виникнення;

12) прогул державного службовця (в тому числі відсутність на робочому місці без поважних причин більше ніж три години протягом робочого дня)

13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного майна або інших публічних ресурсів, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному майну чи публічним ресурсам, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

15) порушення інших умов проходження служби, передбачених законами.

3. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців після отримання керівником державної служби відомостей про дисциплінарний проступок, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минуло два роки після його вчинення.

 

Стаття 65.         Види дисциплінарних стягнень та загальні умови їх застосування

1. До державних службовців застосовується один з таких видів дисциплінарного стягнення:

1) зауваження;

2) догана;

3) попередження про неповну службову відповідність;

4) звільнення з посади державної служби.

2. У разі допущення незначного порушення правил внутрішнього службового розпорядку, інших внутрішніх документів, затверджених в установленому порядку, зокрема посадових інструкцій, та інших незначних дисциплінарних проступків, керівник державної служби може обмежитися зауваженням.

3. У разі неналежного виконання державним службовцем посадових обов’язків, порушення ним вимог цього Закону та інших актів законодавства України, вчинення інших дисциплінарних проступків державному службовцю може бути оголошено догану.

4. Попередження про неповну службову відповідність може застосовуватися за:

1) систематичне неналежне виконання посадових обов’язків, зокрема рішень державного органу, наказів, розпоряджень та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

2) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

3) систематичне порушення правил внутрішнього службового розпорядку у разі, якщо такий дисциплінарний проступок було вчинено протягом року від дня застосування до державного службовця будь-якого іншого виду дисциплінарного стягнення (крім зауваження) за вчинення попереднього дисциплінарного проступку;

4) порушення правил етичної поведінки.

5. Звільнення з посади державної служби є винятковим заходом дисциплінарного впливу і може бути застосовне лише у випадку:

1) порушення Конституції та законів України;

2) систематичного невиконання державним службовцем посадових обов’язків, якщо такий дисциплінарний проступок було вчинено протягом року від дня застосування до державного службовця будь-якого іншого виду дисциплінарного стягнення (крім зауваження) за вчинення попереднього дисциплінарного проступку;

3) вияву неповаги до честі та гідності людини, а також до держави, державних символів України, Українського народу;

4) грубого порушення вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

5) зазначення в декларації державного службовця завідомо недостовірних відомостей;

6) повторного протягом року прогулу державного службовця;

7) появи державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного майна або інших публічних ресурсів, незаконне їх використання або інше заподіяння значної шкоди державному майну чи публічним ресурсам;

9) повторного отримання негативних оцінок (у зв’язку з неналежним виконанням посадових обов’язків) за підсумками оцінювання результатів службової діяльності.

6. Дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2 – 4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за поданням дисциплінарної комісії.

7. За кожний дисциплінарний проступок може накладатися лише одне дисциплінарне стягнення.

Стаття 66.         Обставини, що пом’якшують або обтяжують дисциплінарну відповідальність

1. Дисциплінарне стягнення повинно відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких воно було вчинене, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування завданої шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов’язків.

2. Обставинами, що пом’якшують відповідальність державного службовця є:

1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку;

2) попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень;

3) високі показники виконання службових завдань, наявність заохочень та урядових відзнак, урядових і державних нагород;

4) вжиття заходів щодо попередження, відвернення або усунення настання тяжких наслідків, які наступили або можуть наступити в результаті вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди;

5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність;

6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

3. При застосуванні конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у частині другій цієї статті обставини, що пом’якшують відповідальність державного службовця.

4. Обставинами, що обтяжують відповідальність державного службовця є:

1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або токсичних засобів;

2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення;

3) вчинення проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого державного службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення щодо нього;

4) вчинення проступку умисно з мотивів неповаги до держави і суспільства, прав і свобод людини, окремих соціальних груп;

5) настання тяжких наслідків або збитків, завданих в результаті вчинення дисциплінарного проступку.

5. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця, який має дисциплінарне стягнення, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.

 

Стаття 67.         Суб’єкти, уповноважені ініціювати дисциплінарні провадження та застосовувати дисциплінарні стягнення

1. Дисциплінарні провадження ініціюються суб’єктом призначення.

2. Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються):

1) на державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А» – суб’єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії;

2) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» та «В»:

зауваження – суб’єктом призначення;

інші види дисциплінарних стягнень – суб’єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

 

Стаття 68.         Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ та її повноваження

1. Для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеню вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку у кожному державному органі створюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі – дисциплінарна комісія).

2. Дисциплінарною комісією щодо державних службовців, які займають посади категорії «А» є Комісія.

Дисциплінарну комісію щодо державних службовців, які займають посади заступників голів обласних та районних державних адміністрацій – керівників апаратів, створює заступник Глави Адміністрації Президента України – керівник апарату.

Дисциплінарну комісію щодо державних службовців, які займають інші посади категорії «Б» та посади категорії «В», створює суб’єкт призначення.

3. Дисциплінарне провадження щодо державних службовців, які займають посади категорій «Б» та «В», здійснює дисциплінарна комісія, яка утворюється в кожному державному органі.

4. Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шістьох членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці, які перебувають на державній службі у цьому органі, особа, визначена центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби або його територіальним органом, а також можуть входити представники профспілкових організацій та громадських об’єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.

Членам дисциплінарної комісії забороняється передавати і розголошувати інформацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження.

У разі якщо один із членів дисциплінарної комісії буде прямо підпорядкований особі щодо якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, такий член дисциплінарної комісії не повинен брати участь у прийнятті рішення.

Термін повноважень членів дисциплінарної комісії становить п’ять років.

5. Склад дисциплінарної комісії затверджується наказом (розпорядженням) керівника державного органу. До складу дисциплінарної комісії включаються в рівній пропорції:

представники керівника державного органу, визначені ним одноосібно із числа державних службовців, які перебувають на державній службі в цьому державному органі;

представники працівників державного органу, обрані на загальних зборах (конференції) працівників державного органу таємним голосуванням;

представник, визначений центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або його територіальним органом;

експерти або інші представники громадських об’єднань, утворених відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання», за поданням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, при формуванні дисциплінарних комісій в центральних органах виконавчої влади або його територіальним органом на підставі пропозицій, поданих громадськими об’єднаннями.

Представником громадських об’єднань у складі дисциплінарної комісії може бути громадянин України з досвідом діяльності у громадському, приватному та державному секторах, який за своїми моральними і професійними якостями є спроможним представляти інтереси суспільства та не перебуває на державній службі, в трудових відносинах з державним органом.

До складу дисциплінарної комісії повинна включатися щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.

6. Члени дисциплінарної комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

7. У разі неможливості створення в державному органі постійної дисциплінарної комісії, справи про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями цього органу, розглядаються комісією вищестоящого державного органу у порядку підпорядкування. У разі відсутності вищестоящого державного органу дисциплінарна комісія може утворюватися одноразово для конкретної справи за рішенням центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

8. Члени комісії на першому засіданні таємним голосуванням обирають її голову та секретаря.

9. Засідання комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше від двох третин її членів.

10. Комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, яка направляється на її розгляд відповідною посадовою особою у встановленому цим Законом порядку.

11. Результатом розгляду дисциплінарної справи є подання комісії, яке має рекомендаційний характер для суб’єкта призначення.

12. Суб’єкт призначення протягом 10 робочих днів зобов’язаний прийняти рішення на підставі подання комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

 

Стаття 69.         Проведення службового розслідування

1. Службове розслідування проводиться з метою збору інформації про обставини справи щодо вчинення дисциплінарного або іншого правопорушення.

Службове розслідування може проводитися також на вимогу державного службовця з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

2. Для забезпечення проведення службового розслідування за рішенням суб’єкта призначення може призначатися уповноважена особа або утворюватись одноразово для конкретної справи комісія.

3. Комісія для проведення службового розслідування обов’язково утворюється у разі невиконання або неналежного виконання посадових обов’язків, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній або юридичній особі, державі або територіальній громаді.

4. Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади категорії «А», проводиться центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

5. Порядок проведення службового розслідування затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

6. Службове розслідування проводиться протягом  одного місяця. У разі потреби зазначений строк може бути продовжено суб’єктом призначення, але не більш як до двох місяців.

7. До участі у проведенні службового розслідування за рішенням суб’єкта призначення можуть залучатися відповідні фахівці.

8. До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися посадові особи державного органу, особисто заінтересовані у його результатах та прямо підпорядковані особі щодо якої проводиться службове розслідування.

9. Особи, що проводять службове розслідування несуть персональну відповідальність за неповноту і необ’єктивність його висновків та розголошення інформації, що стосується цього розслідування.

10. Комісія або особа, що проводять службове розслідування мають право: одержувати пояснення від державного службовця, щодо якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб щодо обставин справи; одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом у інших органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; отримувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

11. Державний службовець, щодо якого проводиться службове розслідування, має право: давати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які мають відношення до справи; бути присутнім при виконанні відповідних заходів; вносити у встановленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування.

12. За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Цей висновок у межах строку розслідування разом з дисциплінарною справою передається керівнику державної служби в органі чи суб’єкту, який призначив службове розслідування.

13. У разі якщо службове розслідування стосується інформації з обмеженим доступом, розслідування проводиться з урахуванням положень законів України «Про державну таємницю», «Про інформацію» за відповідними правилами діловодства.

 

Стаття 70.         Відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків

1. На час проведення службового розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов’язків, крім випадку, визначеного абзацем другим частини першої статті 69 цього Закону.

2. Невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду фізичним або юридичним особам, державі, суб’єктам місцевого самоврядування є підставою для відсторонення державного службовця від виконання обов’язків. Рішення про відсторонення державного службовця приймається відповідно керівником державної служби або суб’єктом призначення.

3. Тривалість відсторонення від виконання посадових обов’язків за посадою не може перевищувати часу службового розслідування, а у разі передачі справи на розгляд дисциплінарної комісії – часу для прийняття рішення за результатами розгляду справи дисциплінарною комісією.

4. У разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується середній розмір заробітної плати за період відсторонення в установленому порядку.

5. Під час відсторонення від виконання посадових обов’язків державний службовець зобов’язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та сприяти проведенню службового розслідування.

6. Відсторонення державного службовця від виконання повноважень у разі вчинення ним корупційного правопорушення, здійснюється відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

 

Стаття 71.         Висновок за результатами службового розслідування

1. У висновку за результатами службового розслідування вказується:

1) дата і місце складання висновку, прізвище і ініціали, посада та місце служби особи (або членів комісії), яка проводила службове розслідування;

2) приводи та підстави для відкриття провадження у дисциплінарній справі;

3) обставини справи, зокрема, обставини вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку;

4) пояснення державного службовця стосовно обставин справи;

5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи;

6) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин справи;

7) документи і матеріали, які підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;

8) відомості, що характеризують державного службовця, а також дані щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;

9) причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, чи обставини, що знімають з державного службовця звинувачення (підозру);

10) висновок щодо наявності (відсутності) у діянні державного службовця дисциплінарного проступку і його юридичної кваліфікації з посиланням на норми законодавства.

2. Висновок підписується особою, що проводила службове розслідування, а у разі проведення розслідування комісією – членами комісії. Члени комісії мають право на окрему думку, яка викладається ними письмово і додається до висновку.

3. Рішення про направлення дисциплінарної справи до дисциплінарної комісії або про закриття справи (провадження) приймається суб’єктом призначення протягом трьох робочих днів з дня виявлення проступку або закінчення службового розслідування.

4. Суб’єкт, який призначив службове розслідування, закриває дисциплінарне провадження у разі встановлення за результатами службового розслідування факту відсутності у діянні державного службовця дисциплінарного проступку.

 

Стаття 72.         Гарантії прав державних службовців при застосуванні дисциплінарного стягнення

1. Дисциплінарне стягнення повинно відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. При визначенні виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, попередню поведінку державного службовця, результати оцінювання результатів його службової діяльності, наявність заохочень, стягнень, та його ставлення до служби.

2. У разі проведення службового розслідування днем його виявлення вважається день коли керівник був поінформований про вчинення.

3. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки при встановленні факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої необхідності або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

4. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

5. Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування державного службовця у відпустці або у відрядженні.

6. Дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується якщо минуло два роки після його вчинення.

7. Державний службовець має право знайомитись з матеріалами дисциплінарної справи, оскаржувати накладене на нього дисциплінарне стягнення у визначеному цим Законом порядку.

8. Державний службовець може користуватись правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.

 

Стаття 73.         Пояснення державного службовця

1. Перед накладанням дисциплінарного стягнення керівник державної служби в органі або уповноважена ним особа (комісія), що проводить службове розслідування, якщо таке розслідування проводиться, повинні отримати від державного службовця, який притягується до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.

2. Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.

3. Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає проведенню службового розслідування та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.

 

Стаття 74.         Право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи

1. Державний службовець має право знайомитись з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення, у разі якщо службове розслідування не проводилось, або після складання і підписання висновку за результатами такого розслідування в межах строку, визначеного для підготовки матеріалів для їх розгляду відповідним органом або посадовою особою чи направлення їх до дисциплінарної комісії.

2. За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження і доповнення до висновку, клопотання щодо вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, що мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та подавати додаткові документи і матеріали, що стосується зазначених обставин, які долучаються до справи.

Стаття 75.         Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності чи закриття дисциплінарного провадження

 1. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб’єкт призначення протягом п’яти робочих днів з дня виявлення проступку на підставі повідомлення та матеріалів його перевірки або висновку службового розслідування чи подання дисциплінарної комісії.

2. У рішенні, яке оформляється наказом або іншим актом, вказується найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про особу державного службовця, стислий виклад обставин, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

3. Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діянні державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб’єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом чи іншим актом.

4. У разі виявлення за результатами розгляду ознак злочину чи адміністративного правопорушення, суб’єкт призначення зобов’язаний протягом трьох робочих днів передати відповідну заяву та копію матеріалів справи до відповідного правоохоронного органу.

5. Рішення дисциплінарної комісії є обов’язковими для розгляду суб’єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття провадження.

6. Державному службовцю видається під розписку належним чином завірена копія наказу чи іншого акта про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження, не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення.

7. У разі відмови державного службовця від отримання копії наказу або іншого акта про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження цей документ не пізніш як у триденний строк з дня прийняття рішення надсилається державному службовцеві за місцем його проживання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

 

Стаття 76.         Оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення

1. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оскаржується державними службовцями категорій «А» до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оскаржується державними службовцями категорій «Б» та «В» до територіального органу центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

2. Скарга подається протягом десяти днів з дня отримання державним службовцем копії рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

3. Розгляд скарги проводиться в порядку, передбаченому статтею 11 цього Закону.

 

Стаття 77.         Зняття дисциплінарного стягнення

1. Якщо протягом року після накладення дисциплінарного стягнення державного службовця не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

2. Якщо державний службовець не вчинив нового порушення цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби і виявив себе як сумлінний службовець, стягнення може бути зняте до закінчення року, протягом якого таке стягнення було накладене, але не раніше ніж через шість місяців з дня притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Право на дострокове зняття стягнення належить органу чи посадовій особі, що його застосували.

3. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення (крім зауваження) заходи заохочення до державного службовця не застосовуються.

 

Глава 3. Матеріальна відповідальність державних службовців

 

Стаття 78.         Основи матеріальної відповідальності державних службовців

1. Матеріальна та моральна шкода, що була заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

2. Держава в особі суб’єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом до:

1) державного службовця, що заподіяв шкоду;

2) посадової особи (осіб), яка винна в незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця або працівника на іншу посаду щодо покриття матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв’язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

3. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно спричинену його протиправними діями або бездіяльністю.

 

Стаття 79.         Обов’язок відшкодування шкоди

1. Державний службовець зобов’язаний відшкодувати державі шкоду, що була заподіяна через недотримання його посадових обов’язків.

2. Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі через грубе порушення посадових обов’язків.

3. При спільному заподіянні шкоди декількома державними службовцями кожен з них несе відповідальність у пропорційному розмірі, що відповідає ступеню їх вини.

4. При визначенні розміру відшкодування враховуються майнове становище державного службовця, розмір шкоди щодо його заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід, що випливає зі стажу служби, надані державному службовцю накази (розпорядження), а також інші обставини, у зв’язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необґрунтованим.

Стаття 80.         Порядок відшкодування шкоди

1. Для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцеві письмову пропозицію, у якій вказується розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.

2. Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи повинен був дізнатись про обставини, які є підставою для пред’явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.

3. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції.

4. У випадку ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного в пропозиції строку, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку за позовом керівника державної служби.

5. Позов може бути поданий до адміністративного суду з урахуванням строків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.

 

Розділ ІХ. ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

 

Стаття 81.         Підстави припинення державної служби

1. Державна служба припиняється у разі:

1) втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 82 цього Закону);

2) закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 83 цього Закону);

3) ініціативи державного службовця (стаття 84 цього Закону);

4) ініціативи суб’єкта призначення (стаття 85 цього Закону);

5) настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 86 цього Закону);

6) незгоди державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов (стаття 42 цього Закону);

7) досягнення державним службовцем шістдесятип’ятирічного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги (стаття 35 цього Закону)

9) застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»;

10) визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим згідно з рішенням суду, що набрало законної сили;

11) смерті державного службовця.

2. Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посади з ініціативи новопризначених керівників.

 

Стаття 82.         Припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження

1. Підставами для припинення державної служби у зв’язку з втратою права на державну службу або його обмеження є:

1) припинення громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

2) набуття громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції";

4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави;

5) наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому статтею 31 цього Закону.

2. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом.

 

Стаття 83.         Припинення державної служби у зв’язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби

1. У разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з неї в останній день цього строку.

2. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця.

У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов’язаний письмово повідомити керівника державної служби, не пізніше ніж за чотирнадцять робочих днів про свій вихід на службу.

 

Стаття 84.         Припинення державної служби за ініціативою державного службовця

1. Державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі шляхом подання заяви не пізніше, ніж за два тижні до дня звільнення.

2. Державний службовець може бути звільнений до збігу двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, у інших строк за взаємною домовленістю із керівником державної служби, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.

3. Керівник державної служби зобов’язаний звільнити державного службовця у строк відповідно до поданої ним заяви, у разі неможливості продовження виконання службових обов’язків та проходження державної служби, відкликання такої заяви, а також за інших підстав, передбачених законодавством про працю.

 

Стаття 85.         Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення

 

1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату, реорганізація чи ліквідація державного органу за рішенням Кабінету Міністрів України, у разі якщо відсутня можливість пропозиції іншої роботи (посади державної служби);

2) нез’явлення державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов’язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

3) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

4) отримання державним службовцем повторного негативного оцінювання результатів службової діяльності;

5) незгода державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов, передбачених статтею 42 цього Закону;

6) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

2. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, який звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у випадку створення на місці його служби нової посади чи вивільнення наявних посад, що відповідають кваліфікації даного державного службовця, протягом шести місяців із дня його звільнення повинен бути прийнятий на службу за його заявою, у разі якщо він був призначений на посаду до цього органу за результатами конкурсного відбору.

3. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1, 2 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога виходячи із середнього розміру його заробітної плати за останні шість місяців, у розмірі, залежному від стажу державної служби:

1) до десяти років – у розмірі двомісячної середньої заробітної плати;

2) більше десяти років – у розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

4. Особи, звільнені на підставі пунктів 2-5 частини першої цієї статті, можуть на загальних засадах вступити на державну службу після припинення обставин, які стали підставою для звільнення зі служби.

5. Особа, звільнена на підставі пункту 6 частини першої цієї статті може на загальних засадах вступити на державну службу не раніше ніж через 2 роки після звільнення зі служби.

 

Стаття 86.         Припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін

1. Підставами для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є:

1) поновлення на посаді державного службовця, який раніше її займав;

2) неможливість виконання державним службовцем службових обов'язків за станом здоров'я за наявності медичного висновку, порядок надання якого визначається спільно центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, та центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи недієздатною або про обмеження дієздатності особи;

4) визнання державного службовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

5) обрання на виборну посаду до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з дня призначення на таку посаду;

6) смерть державного службовця.

 

Стаття 87.         Пенсійне забезпечення

1. Пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється на загальних засадах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

 

РОЗДІЛ Х. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування та вводиться в дію з 1 червня 2015 року, крім:

пункту 1 частини другої статті 20 цього Закону в частині володіння однією з офіційних мов Ради Європи, який вводиться в дію через п`ять років після набрання ним чинності;

частини першої статті 51  розділу VI цього Закону, яка набирає чинності
з 1 січня  2016 року;

статті 87 розділу IХ цього Закону, яка вводиться в дію з 1 січня 2020 року.

2. З дня введення в дію  цього  Закону втрачають чинність:

Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1995 р., № 29, ст. 216, № 34, ст. 268; 1996 р., № 16, ст. 71; 1999 р., № 24, ст. 208; 2001 р., № 33, ст. 175; 2003 р., № 14, ст. 97, № 30, ст. 247; 2005 р., № 2, ст. 32, № 10, ст. 193, № 26, ст. 346; 2006 р., № 1, ст. 18, №№ 9-11, ст. 96; 2007 р., № 7-8, ст. 66, № 9, ст. 69; 2008 р., №№ 5-8, ст. 78; 2011 р., № 10, ст. 63, № 23, ст. 160, № 41, ст. 414; із змінами, внесеними законами України від 7 липня 2011 року № 3610-VI та від 8 липня 2011 року № 3668-VI), крім статті 37, яка застосовується для державних службовців, визначених у пунктах 2, 3 частини другої статті 6 цього Закону, та яка втрачає чинність одночасно з набранням чинності статтею 87 розділу IХ цього Закону;

Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р, № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 13, ст. 222, № 22, ст. 798);

Постанова Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року "Про введення в дію Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 491; 2001 р., № 33, ст. 175).

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) Примітку до статті 172⁶ Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51,
ст. 1122) доповнити реченням такого змісту: “Особи, на яких поширюється дія Законів України “Про державну службу”, не є суб’єктами правопорушення визначеного частиною третьою цієї статті.”.

2) У Законі України “Про Антимонопольний комітет України” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 50, ст. 472; 2000 р., № 41, ст. 343; 2004 р.,
№ 13, ст. 181; 2012 р., № 4, ст. 141, № 31, ст. 391):

 у частині першій статті 18 слова “(крім звільнення)” виключити;

 у частині третій статті 27 слова “працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону” замінити словами “державних службовців Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень встановлюються відповідно до Закону України “Про державну службу”.

3) Частину третю статті 8 Закону України “Про оплату праці” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, ст. 121; 1997 р., № 11, ст. 89; 2010 р.,
№ 41–45, ст. 529; 2012 р., № 26, ст. 273) після слова “суддів” доповнити словами “, державних службовців”.

4) У статті 49 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20—21, ст. 190; 2013 р., № 17,
ст. 154):

 частини другу і третю виключити;

 доповнити статтю частиною такого змісту:

“Посадові особи місцевих державних адміністрацій несуть майнову відповідальність у порядку, передбаченому Законом України “Про державну службу.”.

5) Частину шосту статті 64 Закону України “Про Національний банк України” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 29, ст. 238, 2000 р.,
№ 42, ст. 351; 2012 р., № 26, ст. 273) викласти в такій редакції:

“Ранги державним службовцям Національного банку України присвоюються Головою Національного банку України, крім випадків, передбачених законом.”.

6) У Законі України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 22, ст. 171; 2009 р. № 18, ст. 247; 2012 р., № 26, ст. 273; 2013 р., № 15, ст. 97,
№ 24, ст. 243; 2014 р., №  39, ст. 2006):

 пункт 9 статті 1, частину третю статті 10, частину другу статті 22 та пункт 2 частини п'ятої статті 31 після слів "Кодексу законів про працю України" доповнити словами ", а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами";

7) У Законі України “Про дипломатичну службу” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 5, ст. 29; 2011 р., № 31, ст. 296; 2013 р., № 14, ст. 89):

 статтю 9 після частини другої доповнити новою частиною третьою такого змісту:

“На дипломатичних та адміністративно-технічних працівників поширюються також вимоги до рівня професійної компетентності, визначені Законом України “Про державну службу.”.

У зв’язку з цим частини третю — восьму вважати відповідно частинами четвертою — дев’ятою;

 статтю 14 виключити;

 статті 34 і 41 викласти в такій редакції:

“Стаття 34. Дисциплінарна відповідальність працівників дипломатичної служби

Працівники дипломатичної служби притягаються до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених Законом України “Про державну службу”.

Крім передбачених у Законі України “Про державну службу” видів дисциплінарних стягнень, до працівників дипломатичної служби може також застосовуватися такий захід дисциплінарного впливу, як затримка до одного року у присвоєнні чергового дипломатичного рангу.”;

“Стаття 41. Підстави припинення дипломатичної служби

Дипломатична служба припиняється з підстав, передбачених Законом України “Про державну службу”.

Дипломатична служба припиняється також на таких підставах:

1)  невиконання працівником дипломатичної служби основних обов’язків, передбачених статтею 30 цього Закону;

2)  порушення обмежень, пов’язаних з перебуванням на дипломатичній службі, передбачених статтею 31 цього Закону;

3) досягнення працівником дипломатичної служби граничного віку перебування на дипломатичній службі або його відставка (статті 42 і 43 цього Закону);

4) неподання або подання працівником дипломатичної служби неправдивих відомостей щодо його майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру згідно із Законом України “Про запобігання корупції”;

5) невитримання випробування, яке встановлено при прийнятті на дипломатичну службу (стаття 11 цього Закону);

6) завершення строку дії контракту або порушення умов контракту.

Звільнення працівника дипломатичної служби з посади не вважається припиненням дипломатичної служби, якщо таке звільнення відбулося не з  підстав, передбачених цією статтею та статтею 43 цього Закону.

Зміна керівників не може бути підставою для припинення працівником дипломатичної служби роботи на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім патронатної служби Міністра закордонних справ України.”.

8) У частині дев’ятій статті 8 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2 - 3, ст. 11; 2013 р., № 36, ст. 469, № 47, ст. 658; 2014 р., № 11,
ст. 135, № 20 – 21, ст. 712, № 39, ст. 2006) слова “Про державну службу” виключити та доповнити абзацем другим такого змісту:

“Платникам, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України “Про державну службу”, встановлюється єдиний внесок у розмірі 3,6 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.”.

9) У Законі України “Про центральні органи виконавчої влади” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 38, ст. 385; 2014 р., № 13, ст. 223, № 22,
ст. 816, № 49, ст. 2056):

абзац другий частини шостої статті 5 викласти у такій редакції:

“Здійснення заходів щодо державної реєстрації міністерства, центрального органу виконавчої влади як юридичної особи покладається відповідно на державного секретаря міністерства та керівника центрального органу виконавчої влади.”;

 у частині другій статті 8:

у пункті 3 слова “апаратом міністерства і територіальними органами міністерства” замінити словом “міністерством”;

пункт 5 викласти в такій редакції:

“5) вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника та заступника міністра, а також державного секретаря міністерства за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу; ”;

пункти 6, 8, 10, 12, 13, 17, 18, 20, 22, 24 і 27 виключити;

у пункті 21 слова “та заступника міністра - керівника апарату” виключити;

статтю 10 викласти в такій редакції:

“Стаття 10. Державний секретар міністерства

1. Державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністрові.

2. Державний секретар міністерства призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням міністра, строком на п’ять років, з правом повторного призначення.

Кандидатура на посаду державного секретаря міністерства добирається за результатами конкурсу, що проводиться відповідно до законодавства про державну службу.

Кандидатом на посаду державного секретаря міністерства може бути громадяни України, який має вищу освіту, загальний стаж роботи не менше семи років, включаючи досвід управлінської роботи не менше трьох років, і відповідає іншим вимогам, передбаченим законодавством.

3. Основними завданнями державного секретаря міністерства є забезпечення діяльності апарату міністерства, стабільності і наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов'язаної із здійсненням повноважень міністерства.

4. Державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань:

1) організовує роботу апарату міністерства;

2) забезпечує підготовку пропозицій  щодо  виконання  завдань міністерства та подає їх на розгляд міністрові;

3) організовує та контролює виконання апаратом міністерства Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерства та доручень міністра, його першого заступника та заступників, звітує про їх виконання;

4) готує та подає на затвердження міністрові плани роботи міністерства, звітує про їх виконання;

5) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у апараті міністерства;

6) в межах своїх повноважень запитує та одержує в установленому порядку від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів  місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій в Україні та за її межами безоплатно інформацію, документи і матеріали, а від органів державної статистики - статистичну інформацію, необхідну для виконання покладених на міністерство завдань;

7) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство;

8) за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, затверджує структуру апарату міністерства;

9) за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує  формування державної бюджетної політики, затверджує штатний розпис та кошторис міністерства;

10) затверджує положення про структурні підрозділи апарату міністерства;

11) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату міністерства, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

12) приймає на роботу та звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату міністерства, приймає рішення щодо їх заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

13) призначає на посади керівників територіальних органів міністерства за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та їх заступників і звільняє їх з посад (крім випадків визначених законом);

14) у передбачених законодавством випадках погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

15) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належить до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), призначає на посади та  звільняє з посад їх керівників, здійснює у межах своїх повноважень інші функції  з управління об'єктами державної власності;

16) притягує до дисциплінарної відповідальності керівників державних підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління відповідного міністерства;

17) забезпечує в установленому порядку організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації  державних службовців та працівників міністерства;

18) представляє міністерство як юридичну особу в цивільно-правових відносинах;

19) у межах повноважень дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками міністерства доручення;

20) з питань, що належать до його повноважень, підписує накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання;

21) вносить подання щодо представлення в установленому порядку державних службовців та працівників апарату міністерства, його територіальних органів до відзначення державними нагородами України;

22) у разі звільнення міністра здійснює його повноваження до призначення на цю посаду іншої особи, крім повноважень, які визначені пунктами 2, 5, (за винятком звільнення), 7, 9, 11 (за винятком звільнення) частини другої статті 8 та статтею 18 цього Закону.”.

статтю 11 викласти у такій редакції:

“1. Апарат міністерства - організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань.

2. Апарат міністерства очолює державний секретар міністерства.

3. Апарат міністерства складається із секретаріату та самостійних структурних підрозділів.

Структуру апарату міністерства затверджує державний секретар міністерства.

4. Вимоги до формування структури апарату міністерства визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Державні службовці апарату міністерства призначаються на  посади та звільняються з посад державним секретарем міністерства в порядку, передбаченому законодавством про державну службу.

Працівники апарату міністерства приймаються на роботу та звільняються з роботи державним секретарем міністерства у порядку, передбаченому законодавством про працю.

6. Звільнення міністра не може бути підставою для звільнення державних службовців та працівників апарату міністерства, крім працівників патронатної служби міністра.”;

у статті 12:

у частині першій:

слова “міністра у межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і витрат, передбачених на утримання міністерства” замінити словами “у межах чисельності та фонду оплати праці, що визначається Кабінетом Міністрів України”;

доповнити частину реченням такого змісту: “Чисельність патронатної служби міністра становить не більше десяти осіб.”;

частину третю викласти в такій редакції:

“3. Міністр самостійно визначає персональний склад патронатної служби міністра. Працівники патронатної служби міністра призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем міністерства за поданням міністра, а також у зв’язку із звільненням міністра.

При звільненні у зв’язку із звільненням міністра працівникам патронатної служби виплачується вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітної плати, а також за ними зберігається середньомісячна заробітна плата на період працевлаштування, але не довше двох місяців.”;

частини четверту і п’яту виключити;

у частині сьомій слова “про державну службу” замінити словами “про працю”;

 у частині другій статті 14 слова “заступник міністра – керівник апарату” замінити словами “державний секретар міністерства”;

 у частині другій статті 18:

у пункті 4 слова “і за пропозицією його керівника – стосовно кандидатур на посади його заступників” замінити словами “за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу”;

доповнити частину пунктом 4¹ такого змісту:

“4¹) вносить пропозиції Прем’єр-міністрові України стосовно призначення на посади першого заступника і заступників керівника центрального органу виконавчої влади за поданням керівника центрального органу виконавчої влади, підготовленим за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу; звільняє із зазначених посад за пропозицією керівника центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу;”;

 частини першу і другу статті 19 викласти в такій редакції:

“1. Керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.

Пропозиції Прем'єр-міністрові України стосовно кандидатури для призначення на посаду керівника центрального органу виконавчої влади вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, за результатами конкурсного добору відповідно до законодавства про державну службу.

Пропозиції Прем'єр-міністрові України щодо звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, відповідно до законодавства про державну службу.

2. Керівник центрального органу виконавчої влади має заступників, які призначаються на посади Кабінетом Міністрів України, на підставі пропозицій міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, за поданням керівника центрального органу виконавчої влади, підготовленим за результатами конкурсного добору відповідно до законодавства про державну службу.

Заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посад Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, за поданням керівника центрального органу виконавчої влади, відповідно до законодавства про державну службу.

Кількість заступників керівника центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Мiнiстрiв України, визначається Кабінетом Міністрів України на основі обґрунтованого подання відповідного керівника.”;

 в абзаці першому частини п’ятої статті 21 слова “за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади” замінити словами “відповідно до законодавства про державну службу”;

10) У Законі України “Про Кабінет Міністрів України” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 13, ст. 222, № 22, ст. 816):

частину п’яту статті 9 доповнити абзацом другим такого змісту:

“Трудова книжка, документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров’я та інші документи, які подаються членом Кабінету Міністрів України під час призначення його на посаду зберігаються за місцем роботи.”;

 у статті 21:

частину п’яту доповнити абзацом другим такого змісту:

“Кабінет Міністрів України за обґрунтованим поданням керівника центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Мiнiстрiв України, визначає кількість заступників такого керівника.”;

частину сьому викласти в такій редакції:

“7. Кабінет Міністрів України призначає на посаду:

1) керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, на підставі пропозицій міністра, який спрямовує і координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу;

2) перших заступників і заступників міністрів – за поданням міністрів;

3) державних секретарів міністерств – за поданням відповідних міністрів, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу.

Звільнення зазначених осіб здійснюється Кабінетом Міністрів України з підстав, передбачених законами України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні органи виконавчої влади”, “Про державну службу”, Кодексом законів про працю України.”;

 у пункті 4 частини першої статті 42:

абзац другий після слів “місцевих державних адміністрацій” доповнити словами “відповідно до законодавства про державну службу”;

абзац третій викласти у такій редакції:

“подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України на підставі пропозицій міністра, який спрямовує і координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу;”;

абзац четвертий після слів “для призначення на посаду” доповнити словами “за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу”;

 у частині першій статті 44:

пункт 4 викласти у такій редакції:

“4) вносить Прем’єр-міністру України пропозиції щодо призначення на посаду за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром, перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром, та звільнення зазначених осіб з посад;”;

доповнити частину пунктом 4¹ такого змісту:

“4¹) вносить Кабінету Міністрів України подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника та заступників міністра;”;

 у статті 47:

частини третю і четверту викласти в такій редакції:

“3. Секретаріат Кабінету Міністрів України очолює Державний секретар Кабінету Міністрів України, який призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.

4. Державний секретар Кабінету Міністрів України має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Державного секретаря Кабінету Міністрів України, за результатами конкурсного відбору відповідно до законодавства про державну службу.

Посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України, його першого заступника та заступників належать до посад державних службовців.”;

у частині п’ятій та другому реченні частини восьмої слова “Міністром Кабінету Міністрів України” замінити словами “Державним секретарем Кабінету Міністрів України”;

у частині дев’ятій слова “Міністра Кабінету Міністрів України” замінити словами “Державного Секретаря Кабінету Міністрів України”;

у частині одинадцятій слова “Міністр Кабінету Міністрів України” замінити словами “Державний секретар Кабінету Міністрів України”;

частину другу статті 54 після слів “мають право на” доповнити словом “виключно”.

у частині першій статті 57 слова “в порядку та на умовах, визначених Законом України “Про державну службу” замінити словами “на загальних засадах, відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

4. Установити, що під час формування структури і штатного розпису державного органу керівник державної служби передбачає обов`язкову наявність усіх груп оплати праці. При цьому кількість посад категорій А і Б в державному органі має становити не більше третини його штатної чисельності.

5. У період з 1 червня 2015 року до набрання чинності частиною першою статті 51 розділу VI цього Закону надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 1,5 відсотків від посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

6. Умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть зменшувати розмір їх заробітної плати.

7. Стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених раніше діючим законодавством.

8. За державними службовцями, які відповідно до статті 35 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) набули право на отримання додаткових оплачуваних відпусток більшої тривалості, ніж передбачено статтею 57 цього Закону, така тривалість додаткових відпусток зберігається після набрання чинності цим Законом.

9. Працівники, зазначені в пункті 5 цього розділу, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, як для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

10. Належність посад, які займали особи з числа колишніх державних службовців, до відповідних категорій посад державної служби, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

11. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, як для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

12. За державними службовцями, які на день набрання чинності цим Законом перебувають у відставці відповідно до статті 31 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.

13. Установити, що на період до поліпшення економічної ситуації в країні, але не пізніше ніж до 1 січня 2020 року державні службовці мають право в позаробочий час виконувати на умовах цивільно-правових договорів іншу оплачувану роботу, у тому числі наукову, викладацьку, творчу роботу, надання консультативних та інших послуг, за умови інформування керівника державної служби про місце та характер такої роботи, а також за умови, що ця робота не призведе до виникнення конфлікту інтересів відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». 

Для здійснення роботи передбаченої в абзаці першому цього пункту керівником державної служби за заявою державного службовця надається відпустка без збереження заробітної плати, але не більше ніж один робочий день на тиждень, або встановлюється неповний робочий тиждень за згодою такого керівника.

До державних службовців, які перебувають у відпустках збереження заробітної плати відповідно до цього Закону, обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановлені Законом України «Про запобігання корупції», не застосовуються».

14. Установити, що видатки на реалізацію положень цього Закону у 2015 році здійснюються в межах коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік.».

15. Кабінету Міністрів України:

1) у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом затвердити Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби та Регламент Комісії з питань вищого корпусу державної служби;

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

2) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести власні нормативно-правові акти та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;

3) у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити конкурсний відбір на посади державних секретарів міністерств  та їх заступників відповідно до вимог цього Закону;

4) з 1 січня 2016 року забезпечити конкурсний відбір на посади керівників, перших заступників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади з урахуванням вимог цього Закону.

16. До приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативні акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

 

 

Президент України	П.ПОРОШЕНКО
м. Київ